Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

    Одеська область

    ІСТОРІЯ СЕЛА ДОВЖАНКА

    Довжанка – село Окнянської селищної громади Подільського району Одеської області. Населення за переписом 2001 року становить 867 осіб. Розташоване село на правому березі річки Ягорлик, притоці Дністра. В 2 км від села проходить автодорога Полтава – Кишинів. Відстань до смт. Окни – 9 км.

    Місцевість ця ще здавна пригледілася людині. Саме біля цього села, у 1962 році на високому правому мисі Ягорлика було відкрито мезолітичну стоянку – найдавніші сліди перебування стародавнього населення на території Окнянщини. Досліджено її було у 1964 році загоном Інституту археології АН СРСР і Одеського археологічного музею під керівництвом археолога Павла Борисковського. Тимчасову стоянку людей в Довжанці спеціалісти супоставляють з Гребениківською культурою – археологічною культурою пізнього мезоліту Північно-Західного Причорномор'я в IX-VI тис. до н.е. [1; с. 12].

    Знаряддя праці, знайдені на стоянці біля села Довжанка у 1964 році

    Крім мезолітичної стоянки, на південний схід від села розташовано залишки поселення епохи бронзи, поселення черняхівської культури (II-VI ст. н. е.). Також, в 4-10 км на південь від Довжанки розташована група з десяти курганів. Скіфські наконечники стріл та бронзове дзеркало, римські монети перших століть н. е., знайдені біля села, зберігаються в фондах археологічної виставки Чорнянської ЗОШ [4; с. 84].

    Свою сучасну назву Довжанка село отримало 1 лютого 1945 року згідно указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Одеської області». До цього указу село мало назву «Тісколунг».

    Першу згадку про Тісколунг ми зустрічаємо за 1771 рік, коли мова йде про церкву св. Михаїла в селі. Наступну згадку про село Тісколунг ми зустрічаємо за 1786 рік. В цьому році, згідно церковним документам, в село було призначено уніатського священика Іоанна Булатовича. В ті часи землі північніше Ягорлика входили в склад Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Окнянщина тоді була окраїною держави, по Ягорлику проходив кордон з Османською імперією. Села на правому березі Ягорлика входили в Побережжя – володіння польським магнатів Любомирських. Отож, логічно припустити, що село вже існувало задовго до вказаної дати, мало значне населення, для обслуговування якого й було побудовано церкву. Прихід цієї церкви перейшов із уніатської на православну в 1794 році [10; с. 26].

    Фрагмент карти Подільської губернії 1800 року

    Проте, як у випадку з селом Гавиноси, назву село дістало від молдавського населення. З молдавського «киск-лунг» означає довгий пагорб. Це ще раз доводить гіпотезу, що молдавське населення було першим та переважним в нашому краї з середини XVIII століття, поки тут остаточно не закріпилася польська влада [6, с. 4].

    1793 року, село в складі володінь польського магната Александера Любомирського налічувало 49 дворів, де проживали 151 чоловік та 140 жінок. У фондах Херсонської духовної консисторії зберігаються відомості на церковнослужителів ягорлицького узбережжя. Дослідники Пивавар А. В. та Ковтун В. М. віднайшли там згадки про Федіра Булатовича, священика Михайлівської церкви села Тісколунг за 1796-97 роки.

    В середині 1930-х років Чорнянський район, в складі якого тоді був Тісколунг, відвідав філолог, професор Максим Володимирович Сергієвський – один із засновників вивчення романських мов в Радянському союзі. Відвідавши декілька сіл району, він відмітив, що вплив молдавського населення був дуже значний, багато населених пунктів мають назви відповідно до романської мовної групи. «У багатьох селах, наприклад у Тісколунгу, – пише Сергієвський, – старі люди пам’ятають сильніший молдавський елемент, ніж він представлений в даний час [14; с. 136].

    Книга метричная епархии брацлавской губернии Камянца Подольского уезда и протопопии Балтской селения Тисколунга Святомихайловской церкви количное число в оном приходе от 1-го числа генваря 1798 года по 31 декабря родилося браком сочиталося и умерло обоего мужска и женска пола душь. Сочинена 1799 года. Фото автора

    У жовтні 1795 року, Катерина ІІ викупила у Любомирських землі Прибережжя між Дністром і Бугом. Частину земель, які входили до складу Любомирщини, вона пожалувала різним особам на тимчасове утримання, частину – у вотчинне володіння, а частина залишилася власністю держави. Село тепер стало власністю Станіслава Собанського. В 1830 році село Тісколунг було викуплено поміщиком Олександром Собанським. Рід Собанських походив з польських магнатів, котрі після поділу Польщі зберегли свої маєтки, присягнувши на вірність російській короні, як і більша частина тодішніх польських дворян. У 1831 році Тісколунг було конфісковано владою у Собанського (біля 4 тисяч десятин землі) і передано управлінню державних маєтностей, тому що він був прибічником Польського повстання [9; с. 20].

    Після конфіскації села, сюди, по розпорядженню влади, були переселені селяни з Балтського та Ольгопільського повітів Подільської губернії. Переселенці, які прибули сюди восени, були змушені жити в нашвидкоруч створених землянках, терпіти злидення та біди, тому присілок села так і назвали «Бідівка» [16; с. 34].

    Всього в Подільській губернії було 37 сіл з військово-господарчим поселенням. На основі цих поселень було сформовано Бугську і Українську уланські дивізії. Козацтво, яке охороняло нові кордони Російської імперії на Дністрі було скорочено, і колишні козаки ввійшли до складу цих військових поселенців. В число цих військових поселень потрапив й Тісколунг. 1836 року в селі налічувалося 208 військових поселенців.

    В листі Імператора Миколи І Військовому міністру від 10 травня 1841 року йшлося про переселення із округів Військових поселень Київської і Подільської губерній 1974 особи в села Чорну та Тісколунг. На кожну особу планувалося виділити по 5 десятин землі, але її вистачало тільки на 734 особи. Також для переселенців треба було побудувати будинки, але для будівництва бракувало будівельного дерева. Крім того, постало питання забезпечення переселенців продовольством. В результаті, державі було нараховано можливих збитків на 62.550 рублів сріблом. З огляду на це надійшла пропозиція укомплектувати інвалідні роти в округах військового поселення в Чорній та Тісколунзі. Російський імператор Микола І в своєму наказі від 12 червня 1841 року відмінив переселення 1974 осіб, залишивши їх у розпорядженні Військового відомства.

    Наказ російського імператора Миколи І про переселення в села Чорну та Тісколунг військових поселенців. 1841 рік.

    Тісколунг у 1840-х роках XIX століття був одним з центрів масових виступів селян краю. Ці селянські повстання були наслідками реформ, котрі були проведені російською владою. Реформи стосувалися економічного і соціально-правового положення державних селян, якими були тоді жителі села. Заворушення в селах Чорна та Тісколунг відбулось на початку серпня 1841 року. Тоді селянам пропонували прийняти інвентарні книги (положення), на що вони відповіли відмовою. Незважаючи на всі дії та обіцянки, селян заспокоїти не вдалось. Селяни вищевказаних сіл теж бажали, щоб їх перевели на оброк «по примеру других имений». В своєму листі, поданому міністру П. Д. Кисельову, вони посилались на положення 1839 року, де було вказано, що селяни можуть перейти на оброк тільки за згодою сільського сходу [5].

    В Чорну 9 серпня 1841 року прибуває радник Подільського губернського правління П. О. Попов. В своєму рапорті віце-губернатору С. П. Нечаю про розправу військової команди з державними селянами сіл Чорної і Тісколунга за відмову прийняти інвентарні книги, він описує все, що там відбувалось. Радник прибув не сам, а з двома ротами 12 Коливанського єгерського полку. За його наказом карабінерна рота зупинилась в Чорній, а інші три частини роти 10 серпня було відправлено в Тісколунг.

    1842 року було створено Чорнянський державний маєток, який підпорядковувася Подільській палаті державних маєтностей. Керівництвом державними маєтками Російської імперії займалось Міністерство державних маєтностей. Чорнянський маєток було розділено на 2 фільварки: один в Чорній, а другий – за 15 верст в Тісколунгі. До села Тісколунг належало також сусіднє (в трьох верстах) селище Артирівка, яке було населено однодворцями та вільними людьми.

    Опис села Тісколунг за 1857 рік з фондів Державного архіву Хмельницької області. Фото автора

    1852 року на місці старої церкви, яка згоріла у пожежі 1815 року було побудовано церкву святого Успіння. 1885 року священиком в селі був Іоан Левицький, псаломщик – Онуфрій Глищинський, церкві належало 107 десятин землі, вона обслуговувала 854 чоловіків та 869 жінок [15; с. 48]

    До кінця 1859 року військові поселення в губернії були скасовані, а з 1861 року село ввійшло в склад новоутвореної Чорнянської волості. У селах Тісколунг та Артировці з другої пол. ХІХ ст. активно добували камінь-ракушняк, з якого можна було випалювати вапно, але воно там не випалювалося через дорожнечу палива. 1877 року на російсько-турецькій війні загинув житель села Дмитро Антонович Стенга.

    Фрагмент карти Шуберта середини 1860-х років

    В Тісколунзі парафіальна школа працювала з 1875 року, знаходилася в арендованій хаті, вчитель отримував 85 рублів на рік, навчалося там тоді 48 хлопців та 6 дівчат. Заклад охоплював навчанням також учнів з сусіднього села Артирівка. Тісколунгським причтом керував священник Никанор Іосипович Ящинський, Боже слово в школі читали псаломщик Онуфрій Демянович Гліщинський та заштатний псаломщик Іуліан Іванович Крижановський. При Успенському храмі церковно-приходська школа у Тісколунгу була відкрита у 1887 році. 1890 року в село прибула дочка коллежського секретаря Олександра Тарасинькевич – інспектор церковно-приходских шкіл [16; с. 34].

    У 1892 році Тісколунг нараховував 249 дворів, де проживало 1129 осіб. У 1903 році одна частина села була в оренді в заможного селянина Войтенка Якова Васильовича (проживав в Окнах). В Тісколунзі йому належало 150 десятин землі, в тому числі: присадибної – 2, орної – 106, лісу – 22, і 20 десятин землі, не придатних для ведення господарства. Господарством керував особисто Войтенко. Крім того, в маєтку знаходився виноградник, розміром в одну десятину 480 кв. сажнів. Друга частина села була в оренді в жителя Окон, селянина Юліана Микитовича Кучера. Йому належало 405 десятин 1012 кв. сажнів, в тому числі: присадибної – 1,16, орної – 250,10, ліса – 83,16, і не придатних для ведення господарства – 69,14 десятин. Господарством керував також особисто Кучер [13; с. 669].

    10 вересня 1893 року священика Успенської церкви села Тісколунг Кирила Стиранкевича було переведено на аналогічну посаду до Троїцької церкви містечка Жванця Кам’янецького повіту Подільської губернії. 1903 року священик села Андрій Романеско брав участь в освяченні храму Олександра Невського в Артирівці. В цьому ж році був затверджений церковним старостою Тісколунга селянин Антип Красюн.

    У 1903 році в селі було 314 дворів, мешканців – 1820 осіб. В Тісколунзі знаходилася тоді 1 православна церква, церковно-приходська школа, був навіть паровий вітряк [8; с. 395].

    Жителі села Тісколунг. Сідлецький Михайло Іванович (1883–1938), Сідлецька (Зизак) Євдокія Фоківна (1892–1979), Сідлецький Віталій Михайлович (1913–1952), Сідлецький Олександр Михайлович (1914–2004). Фото 1915 року. [12]

    У квітні 1905 року жителі Тіскулунга брали участь в селянських виступах в сусідньому селі Малаївці. Селяни захопили землі княгині Пелагеї Абамелик, двічі підпалювали господарські будівлі поміщицької економії.

    На початку ХХ століття, чимало селян Чорнянської волості через своє важке положення та безземелля переїздили до Сибіру та Казахстану в пошуку вільних земель. З Тісколунга в Кустанайський край, Казахстан переїхали:

    1. Горовський Федір Семенович, дружина Степаніда Іванівна. Переселилися в 1910 році.
    2. Зизак Данило Григорович, дружина Євдокія Павлівна. Переселилися в 1902 році.
    3. Стинга Мартем’ян Григорович, дружина Ірина Констянтинівна. Переселилися в 1909 році.

    1913 року священиком в селі працював Романеско Андрій Дмитрович, в Тісколунзі діяла церковно-приходська школа, та жіноча школа грамоти. В селі працювали бакалійні магазини Бурд Фішеля, Рахмана Етля Абрамовича, Ткача Созона Романовича, Хінькис Леї, Рахмана Арона [2; с. 942].

    З початком Першої світової війни багато жителів Тісколунга було мобілізовано на фронт. Більшість з них додому не повернулися.

    Зизак Петро Фокович учасник Першої Світової війни

    Медична книга старшого унтер-офіцера 8-го уланського Вознесенського полку Стинги Якова Порфиловича

    Радянська влада в селі було встановлена у 1918 році. Весною 1918 року село зайняли війська Скоропадського. У травні 1919 року сюди прийшли білогвардійські війська Денікіна. В лютому 1920 року денікінців з села прогнала Червона армія. З 1920 року село знаходилося в складі Одеської губернії.

    1923 року село було в складі Чорно-Олексіївського району Балтської округи Одеської губернії з населенням 1728 осіб. До Тісколунгської сільради входили також село Артирівка (955 осіб), присілок Бєдовка (82 особи), єврейська колонія Голоче (129 осіб) [3; c. 441].

    3 1924 року село було в складі Олексіївського району Молдавської АСРР з населенням у 1765 осіб. 1925 року Олексіївський район було перейменовано у Красноокнянський. Наприкінці 1920-х років в селі стали організовувати колгоспи:
    - Більшовик
    - ім. 2-ї Пятирічки
    - ім. 17-го партз’їзду
    - ім. Молотова (хут. Голоче)
    - ім. Червоного Жовтня

    В роки Голодомору в селі було зафіксовані селянські заворушення. Згідно спецзвіту ДПУ УРСР про становище в республіці, за даними на 5 квітня 1932 р відомо, що 31 березня 1932 року в селах Тісколунг і Артирівка збиралося понад 160 колгоспників і вимагали видачі їм хліба. У разі незадоволення присутні погрожували розбором посівного матеріалу. У селі було посилено охорону хлібних складів, було розпочато пошук підбурювачів.

    Згідно з постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 22 січня 1935 року з території Красноокнянського району Молдавської АРСР було вирішено утворити Чорнянський район з центром в селі Чорній. Район офіційно було створено 11 лютого 1935 року. До складу району включили й Тісколунгську сільраду.

    Згідно з інформацією члена районного виконавчого комітету Чорнянського району Букарського від 15 березня 1935 року про хід колективізації в Молдаській АСРР, в Тісколунзі залишилося на той момент 69 одноосібних господарств, які противилися і не хотіли вступати в колгосп.

    Фрагмент карти 1935 року

    Село Тісколунг було окуповане німецько-румунськими військами на початку серпня 1941 року. Довгих 2,5 роки село знаходилося у ворожій окупації. Документи по окупації (36 справ) зберігаються в Державному архіві Одеської області (фонд Р-2476 «Примария села Довжанки, с. Довжанка, Чернянского района, Одесской области (период временной румыно-немецкой фашистской оккупации).

    Визволення до села прийшло на початку квітня місяця 1944 року. Жителі села були свідками Малаївської танкової битви, яка відбувалася в безпосередній близькості від Тісколунга. Ворог, залишивши заслони частинами 106-ї піхотної дивізії і дивізії СС «Мертва Голова» рубіж Артирівка – Тісколунг – Красні Окни, головними силами продовжував відступати до р. Дністер, в напрямку Дубоссар. О 12.20 командир 49-го стрілецького корпусу 1245-го стрілецького полку майор Надьожкін по радіо доповів, що він з полком досяг колонії Галочі, де вже знаходиться частини 110-ї гвардійської стрілецької дивізії. 4 танка і більше 100 чоловік піхоти ворога атакували колонію Галочі з висот, що на північ від Тісколунга. До 200 чоловік піхоти і 8 танків ворога пішли в контратаку, завдаючи удару зліва, з просіки, що на схід від колонії Галочі. 5 квітня 1944 року село Тісколунг було звільнено.

    На фронтах Другої світової війни билися проти ворога 748 жителів села; 273 з них удостоєні урядових нагород; 471 чоловік віддали життя за Вітчизну. Їх імена викарбувані на меморіальній дошці. 1957 року біля школи на братській могилі 52 воїнів-визволителів було встановлено пам'ятник.

    Пам’ятник воїнам, які загинули при звільнені села у 1944 році

    Пам’ятник жителям Довжанки, які загинули на фронтах Другої світової війни

    1978 року в село було 378 дворів, де проживало 1009 осіб. Сільраді були підпорядковані населені пункти: Артирівка, Галочі, Малаївці, Одаї, Розівка, Унтилівка, Червоний Орач. На території Довжанки розміщувалася центральна садиба колгоспу ім. Суворова, за яким було закріплено 5,4 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 4,5 тис. га орної землі. У господарстві вирощували зернові культури, було розвинено м'ясо-молочне тваринництво. За трудові успіхи 167 колгоспників були нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них орденом Леніна – комбайнер В. X. Гарніш, орденом Жовтневої Революції – тракторист-машиніст К. А. Моісеєв.

    Будинок культури в селі Довжанка. Згорів під час ремонту

    У Довжанській восьмирічній школі навчалися 160 учнів, працювали 14 вчителів; при школі було також відкрито інтернат на 50 місць. Діяв консультаційний пункт районної заочної школи, був будинок культури з залом на 350 місць, бібліотека з книжковим фондом 9,4 тис. примірників. Населення обслуговували фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок на 60 місць, чотири магазини, їдальня, майстерня районного побутового комбінату, відділення зв'язку, ощадна каса [7; с. 605].

    Новозбудований храм Різдва Христового в селі Довжанка

    Фурніка Віталій Петрович (1940-1993) та його книга

    Визначним вихідцем з Довжанки є Віталій Фурніка – видатний перекладач та дослідник тамільської мови (Індія). Закінчив Східфак Ленінградського університету в 1971 році. З 1975 року працював редактором і перекладачем у видавництвах «Прогрес», «Радуга», в інформаційному кооперативі «Текст». Автор численних статей, рецензій, присвячених тамільської літературі 20 ст., Перекладач багатьох творів індійської літератури на російську мову. Захистив кандидатську дисертацію про творчість тамільської письменника Д. Джеякандана. У 1985 році вийшла його книга «Від народження до похоронного багаття. Тамільські етюди».

    Використані джерела:

    1. Борисковский П. И. Разведки памятников каменного века в Одесской области в 1962 году // Краткие сообщения о полевых археологических исследованиях Одесского государственного археологического музея за 1963 год. – Одесса: Маяк, 1964 – Ст.12–17
    2. Весь Юго-Западный край. – К., 1913. – 1177 с.
    3. Вся Одесса и Одесская губерния. Адресная и справочная книга на 1925 год. Год издания 2-й. – Одесса: Издание Известий Одесского Губкома КПБУ, Губисполкома и Губпрофсовета, 1925. – 524 с.
    4. Гудкова А. В., Охотников С. Б., Субботин Л. В, Черняков И. Т. Археологические памятники Одесской области (справочник). – Одесса, 1991 – 184 с.
    5. ДАОО. – Ф-445: Балтский уездный суд. 1815-1873. – Оп. 2 – Спр. 6: Дело о неповиновении крестьян Чорнянского и Воронковского казенных имений. – Арк. 104
    6. Жосан С. Заселення Красноокнянщини // Красноокнянський вісник. – 2014. – 31 січня
    7. История городов и сел Украинской ССР: в двадцати шести томах. Одесская область. – Киев: Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии АН УССР, 1978. – 865 с.
    8. Крылов А. Населенные места Подольской губернии. – Каменец-Подольский: Типография губернского правления, 1903. – 538 с.
    9. Крупное землевладение в Балтском уезде. – М.: Типография т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1894. – 47 с.
    10. Лобатынский С. Материалы для истории унии в Подолии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. – 1879. – Т. 2. – С. 7–90
    11. Молдавская АССР 1928 – 1932. – url: www.perunica.ru
    12. Поиск родственников (дубоссарская ветвь). – url: lingvik.livejournal.com
    13. Поместное землевладение в Подольской губернии / составил и издал В. К. Гульдман. – Каменец-Подольский: тип. С. П. Киржацкого, 1903. – 896 с.
    14. Сергиевский М. В. Молдаво-славянские этюды. – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1959. – 216 с.
    15. Статистические сведения о церквях и причтах Подольской епархии, с означением количества прихожан, десятин церковной земли и проч. – Каменец-Подольский: типография наслед. Крайзмана, 1885. – 108 с.
    16. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый. Приходы и церкви Подольской епархии. Под редакцией священника Е. Сецинского. – Каменец-Подольский. Типография С. П. Киржацкого, 1901. – 1266 с.


    Жосан Сергій,
    Краєзнавець,
    Член ГО «Краєвєд»

    Стаття надійшла 06.08.2021 р.


    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2021       Открываем историю одесского края