Розуміння ролі релігії в житті українців вимагає конкретно-історичного підходу. Християнство в українських землях почало розповсюджуватись ще задовго до його перетворення на державну релігію Київської Русі. Довгий час зберігались різні обряди, які після певного переосмислення були сприйняті новою церквою.
Якщо християнізація наших предків започаткувала їх бурхливий духовний розвиток та наприкінці 20-х років ХХ ст. в історії України виявилась протилежна тенденція. Вона пов'язана з державним насаджуванням войовничого атеїзму, що фактично розглядався як своєрідна псевдо релігія. Наслідки такої політики тоталітарного режиму бачимо сьогодні вже після проголошення незалежної української держави. Морально деградовані верстви населення стали гальмом прогресивних суспільних перетворень. Разом з тим мільйони людей знову повертаються до тих народно-релігійних традицій, що були перервані кілька десятиліть тому. Йдеться про національне відродження, в яке органічно вплітається релігійне відродження.
Народні релігійні традиції нашого села, краю пов'язані з далеким минулим, з однією з легенд про виникнення та засвоєння села Гандрабура. В цей час у селі в 1792 році була збудована перша православна дерев'яна церква, яка проіснувала 80 років. Її освятили влітку на Петра і Павла тому і називається Петро-Павлівська церква. Пізніше у селі були збудовані ще дві церкви: перша – Архангела Михайла на північ річки Тилігул, друга - (нова) Введенська на півночі р.Тилігул. На жаль до нашого часу збереглася лише одна церква Введенська як пам’ятник культури, як священне місце для селян, які зберегли церковні обряди, традиції православних свят.
В нас зберіглася фотографія з храмом Архангела Михайла, яка зі слів старожилів була збудована в 1848 році. Про цю подію свідчить історія руйнування фундаменту храму. При розборі уламків було знайдено пляшку, в якій зберігся лист з позначенням дати початку будівництва храму.
Розмовляючи зі свідком знищення храму Архангела Михайла – Негрескулом Іваном Мойсейовичем дізналися з його слів і записів про те, що в селі біля пошти зберігся будинок, в якому жила бабуся Ганна, яка колись розповідала цю історія Івану Мойсеєвичу. Будівля пошти в той час була церковною школою. Вчителькою працювала Юлія Семенівна – вчила дітей читати, писати, а отець Федір вчив Закону Божому.
В хаті баби Ганни у великій кімнаті розташувався штаб в/ч, яка розміщувалася в селі. В один день військову частину розформували, папери спалили, а майно викинули у річку – це було в 1914 році. Начальник штабу викликав отця Федора і доручив йому зберегти, сховати прапор частини, на якій був золотий герб. Отець Федір сховав прапор на даху церкви Архангела Михайла, а коли в 1914 році в село прийшли австрійські війська, церковному старостє Кирилову Штефану Матвійовичу було доручено переховати увесь церковний скарб. З тих пір пройшло багато років, а таємниця церковного скарбу привела аж у 1980-ті роки. В одну ніч приїхали невідомі з Ананьїва і на городі старости Кирилова Ш.М. де ріс величезний горіх, перегорнули дерево уверх корінням і зникли. Вранці люди побачили яму глибиною до 2 м, але так ніхто й не дізнався що шукали, що знайшли. А люди стверджують, що саме під тим горіхом і були закопані цінності храму Архангела Михайла. Цей храм проіснував до 1964-1966 років
Але на релігійності українського народу не могла не позначатися політика, спрямована на ліквідацію селянства як основної селянської верстви нації й перетворення селян у найманих сільськогосподарських робітників, знелюднення українського села в часи тоталітаризму. Колективізація села спричинилась до жорстоких переслідувань та обмеження діяльності церков, що упродовж століть були втіленням національного руху, стійкості та самовіданності. Церкви перетворювались на атеїстичні осередки, кінотеатри, клуби зерносховища, склади, майстри.
Руйнувати храм Архангела Михайла почали ще з 1936 року зняли хрести, бані. До Великої Вітчизняної війни у приміщенні храму був клуб, по неділях вдень організовували танці, а ввечері – кіно. На час війни церква не працювала, храм було виділено під складське приміщення. Після війни храм діяв до 60-х років. Десь з 1960 року у приміщенні храму розташувався шкільний спортзал, а в1964 році почали руйнувати будівлю і в 1966 році храм Архангела Михайла зник. З цегли храму побудували сільську лікарню на 25 ліжок.
На місті де була церква люди побудували хати, проте пам'ять про храм в народі жила, тому разом з відродженням духовності і державності в Україні в селі Гандрабура 21 листопада 2000 року було встановлено символ на місці церкви хрест. Отець Миколай Ярем провів церковну службу біля хреста в день Архангела Михайла.
Мало відома історія сільської православної церкви – Введенської. Історія свідчить, що почали будувати цей храм у 1912 році, закінчено у 1914 році. Два роки після закінчення будівлі церква не діяла, тому що не було відділено вівтар від церкви, не було іконостасу. Зі слів старожилів проїжджав через село якийсь священнослужитель, побував у храмі та й здивувався: чому в новому храмі не йде церковна служба? В 1916 році він знайшов час, зробив тимчасовий іконостас і почав служити. Введенська церква діяла до 1939 року. Потім на два роки її закрили, а в 1941 році румуни знов її відкрили. Під час війни церква служила складським приміщенням. Після війни селяни чинили опір закриттю церкви і ставали на захист своїх храмів, свого способу життя та своєї віри, тому церкви вдалося зберегти.
Адже впродовж століть церковне життя селян було невід’ємною частиною їх буття. Від народження і до смерті селян супроводжували церковні обряди – різноманітні освячення, традиційні обходи полів тощо.
В нашій церкві також збереглися традиції та обряди народження дитини – Христини, вінчання молодих, поховальні обряди.
За часи існування храму Введенської церкви правили такі священнослужителі:
- Отець Григорій
- Отець Віктор Цуркан
- Отець Василій Чобу 1957-1962
- Отець Василій Секретарук 1962-1974
- Отець Анатолій Воронецький 1974-1978
- Отець Анатолій Д'яковський 1978-1980
- Отець Ілля Банцер 1980-1997
- Отець Микола Ярем 1997-2001
- Отець Федір Сажин 2001…
За часи служіння Отця Миколая Ярема сталися великі зміни у роботі церкви. Проведено велику роботу по реставрації храму зовнішньо та внутрішньо.
Але не можна не згадати про таку видатну людину, відомою не тільки в селі , а й в Україні, Росії як Барбінягра Єфрем Олександрович. Це наш односелець зараз він архімандрит Єфрем – благочинний Боровічського округу, настоятель церкви святої мучениці Парасковії. З 5 травня 1997 року указом Владики Льва намісником Валдайського Іверського Святоозерського монастиря був призначен архімандрит Єфрем (Барбінягра). Архімандрит Єфрем, приїжджаючи на батьківщину, надає велику допомогу нашій церкві, селянам, рідним. Спрямовує людей на правильний шлях, підтримує всіх добрим, мудрим словом.
Щороку учні школи займаються пошуковою роботою по збереженню обрядів та традицій села. В 2000 році було організовано і проведено свято «Корінням в етнос – гілками в світову культуру», на якому прозвучало багато цікавих знахідок про життя наших односельців.
21 листопада 2000 року разом із встановлення м хреста на місці храму Архангела Михайла була освячена наша школа та колодязь на території школи. Учні та весь педколектив школи докладають великих зусиль, щоб зберегти пам'ять про минулі часи нашого села і перш за все церковного життя односельчан так як разом з вірою до нас повертаються людяність і духовна чистота.
Ми бажаєм всім добра
Щоб у кожнім добрім ділі
Досягнуть уміли цілі
Хай Вам Бог допоможе!
