Останнім часом доводиться чути заклики до відродження культури бавовнику на півдні України. Досить відомим є факт широкого її впровадження, зокрема і в Одеському регіоні, найбільше у 30-50-х роках XX століття. Цьому передували успішні експерименти початку цього ж століття на базі «Одеського дослідного поля» під керівництвом професора Володимира Ротмістрова, а також пробні посіви у різних губерніях на території України наприкінці 19-го – на початку 20-го століть.

Але малознаним залишаються відомості про те, що підвалини цим експериментам були закладені ще на початку та в середині ХІХ століття. Так на сторінках «Записок Імператорського товариства сільського господарства Південної Россії» за 1863 год повідомляється, що найперший досвід вирощування бавовнику був отриманий дійсним членом цього товариства Г.Ф.Логіновим у 1827 році в селі Демидівці на Тилігулі (нині Демидове - село Березовського району Одеської області). Насіння було отримане з Марселю й висіяне на сухих ґрунтах. Зібрали загалом біля 16 кілограмів бавовни, з яких 4 кг було надіслано графу М.С.Воронцову для демонстрації императорові. За цей та інші сільськогосподарські досліди Логінов був нагороджений золотою медаллю на володимирській стрічці. Наступного року експеримент продовжили, висіявши насіння бавовнику на ділянках з різними умовами, однак через несприятливі погодні фактори врожай був поганий. Подальших спроб Логінов не проводив.

У різні роки пробували вирощувати цю культуру й інші землевласники.

Серед них задокументованим залишився лише експеримент у маєтку Іллінка (нині село Біляївского району Одеської області), який у 1858 році в поміщика К.Х. Зіро придбали брати Інглезі — Дмитро, Спиридон та Олександр Дмитровичі — представники відомої в Одесі грецької сім’ї з англійським корінням. Брати Інглезі на своїх землях активно досліджували різні сільськогосподарські культури та способи їх вирощування.

Так для їхнього маєтку в поселенні Татарешти в Бесарабіі було отримано 4 кг насіння бавовни з Константинополя. З них Спиридоном Інглезі, який безпосередньо піклувався про маєток Іллінку, було утримано дві жмені. Їх було посіяно тут 16-го квітня (за старим стилем) 1864 року, на 15-річному перелозі. Ділянка розташовувалась посередині тютюнової плантації й займала площу близько 30-35 квадратних саженів. З усього догляду було здійснено лише один полив у день висівання й одне пізнє неглибоке прашування с легким підгортанням кущиків. Весна та літо виявилися несприятливими – повсюди в Одеському повіті був неврожай. Дощ був лише один раз - 16 липня. Попри несприятливі умови, на 7-й день з’явилися сходи й бавовник продовжував рости добре.

Чи було отримано врожай бавовни в бессарабському маєтку, за який відповідав інший брат, невідомо. А от в Іллінці екперименту було покладено несподіваний кінець: одного ранку через недогляд пара верблюдів забралася всередину тютюнової плантації, не зачепивши її, й значно поїла бавовник. Побоюючись за залишки кущів бавовнику, Спиридон Інглезі наказав зібрати врожай, не чекаючи повної стиглості коробочок. Результат був продемонстрований Товариству сільського господарства й охарактеризований як позитивний. Закликаючи землевласників долучатися до подальших експериментів з бавовником, окрім повідомлення про власний досвід Спиридон Інглезі опублікував і переклад статті про вирощування цієї культури відомого італо-французького вченого абата Берлезе.

Татарська гарба. Фрагмент малюнка з книги: Сумароков П. Досуги крымского судьи или Второе путешествие в Тавриду.

Слід звернути увагу й на свідчення про існування у нашому регіоні верблюдів, які тепер вважаються тваринами екзотичними. Але так було не завжди. Верблюди, які застосовувалися тут ще в часи османського володарювання, потім майже зникли з повсякдення. Хоча восени усіма напрямками з Криму тягнулися через південь України до Київської, Подільської та Полтавської губерній татарські гарби, завантажені фруктами й запряжені верблюдами.

У середині ХІХ століття ситуація знову змінилася: наприкінці 50-х років спостерігався сплеск переселення кримських татар до Туреччини. Це стало причиною того, що в Одеському та Херсонському повітах верблюдів можна було зустріти так само часто, як до того в Криму. Татари, які переселялися до Туреччини, на своїх гарбах з верблюдами перевозили в Берислав, Херсон і Одессу майно, продавали тут верблюдів з гарбами й відпливали морем. Пара верблюдів з гарбою й двома верблюденятами продавалася в Одесі за 80 рублів сріблом. Ці тварини стали з’являтися у хазяйствах деяких поміщиків. Можливо, що й у нашому випадку верблюди були частиною іновативного хазяйства Інглезі.

Інший цікавий факт – вирощування тютюну в Іллінці. Саме 50-початок 60 років XIX століття характеризувався підвищенням інтересу землевласників до промислового вирощування табаку. Відомо, що брати Інглезі у своїх маєтках, переважно у Бесарабії, впродовж багатьох років успішно вирощували й продавали тютюн, який визнавали рівним високоякісному турецькому.

Тютюн Інглезі експонувався й отримував нагороди на вітчизняних та міжнародних виставках, на одній за яких було отримано першу золоту медаль. Можливо, там експонувались й зразки тютюну з Іллінки.