Історія нашого села - це історія південних районів Одеської області, це історія Бессарабії, це наша українська історія.

Виникнення нашого села пов'язане з серединою XVIІІ ст., коли почалося залюднення Північно-Західного Причорномор'я. 3 України та Росії на вільні родючі землі стали прибувати гнані кріпосницьким гнітом численні селяни-втікачі. Саме вони винесли на своїх плечах тягар первісного освоєння необжитих степових просторів, які згодом стали «житниею Європи».

Нова глава в історії краю відкрилася тоді, коли він спільними силами був визволений від турецько-татарського iгa. В російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. поряд з суворівськими воїнами брали активну участь колишні запорізькі козаки, що вступили до Чорноморського війська, і султанська Туреччина примушена була підписати Ясський мирний договір, за яким Росія закріпила за собою споконвічні слов'янські землі між Північним Бугом і Дністром, в тому числі більшу частину території сучасної Одеської області.

На початку ХІХ ст. на землях Буджацького степу проживало близько 30 - 40 тис. чоловік, а на початку другої половини 19 ст. тут налічувалось понад 700 тисяч чоловік.

Центром краю стала Одеса, заснована в 1794 році на місці невеличкого містечка Хаджибей. За кілька десятиліть Одеса виросла в один з найбільших міст Росії. В 1805 році Одеса стала центром новоутвореного Новоросійського генерал-губернаторства, куди входили нинішні Одеська, Миколаївська, Херсонська області.

Центром нашого району стало Тарутине, яке було засноване в 1814 році. Свою назву дістало на честь перемоги російської армії проти французьких загарбників у війні 1812 року. Засновниками Тарутиного були німецькі колоністи.

Після поразки царської Росії у Кримській війні 1853 - 1856 рр. Тарутине відійшло до складу Молдавського князівства. Внаслідок перемоги над Туреччиною у війні 1877- 1878 рр. Тарутине відійшло до Росії. В 1886 р. в Тарутине була прядильно-ткацька фабрика, завод землеробських машин, 2 млина, 2 підприємства по виробництву мінеральних вод.

Наприкінці 19 ст. Тарутине було головним торгівельним і адміністративним центром німецьких колоній Бессарабії. двічі на рік тут збиралися ярмарки і двічі на місць-базари. Тут було декілька шкіл, гімназія для хлопчиків, гімназія для дівчат, лікарня, православна та лютеранська церкви, багато магазинів.

Засновниками нашого села були німецькі колоністи, які прибули на початку 19 ст. в наш край з князівства Вюртемберг.

На той час Німеччина була поділена на сотні маленьких князівств, а князівство Вюртемберг було найбіднішім, бо воно потерпало від війни між Францією і Прусією, від наполеонівських війн, тому 9000 сімей з князівства Вюртемберг переселилися в Бессарабію і заснували тут 25 німецьких колоній.

Спочатку німці поселились в долині степової річки Киргиз (зараз там розташоване сусіднє село Мапоярославець І. Це сталося в червні 1815 року. Свою колонію німці назвали на честь своєї Батьківщини - Вюртемберг, але це слово в народному вживанню зазнало змін і стало вимовлятися « Віттенберг».

У Віттенберзі не вистачало родючої землі, тому колоністи шукали місце для заснування нової колонії. Недалеко від Віттенберга була родюча і гарна долина, яка лежала між Віттенбергом і Тарутиним.

Долиною володів болгарин Борч (в іншому написанні Борш), який пахав тут землі, пас вівці.

В 1823 році 70 сімей з Віттеинбергу за дозволом повітового начальства переселилось в долину Борч (Борш), тому нова колонія стала називатись Боршталь (долина Борш). Ще сьогодні болгари сусідніх cm називають наше село Борч.

Пізніше німці почали називати своє село Боршталь, а в літературній німецькій мові стали називати село Посталь. Це одна версія назви села, яка описана в книжці « Хроніка німецької колонії Альт - Поштталь», надрукованої в 1967 р. в Німеччині.

В цій книжці описана і друга версія походження назви села.

3 Давніх давен, ще за татарські часи, в долині, де заснована була нова колонія, була поштова станція, тому село називали спочатку Поштталь (поштова долина), а коли з'явилася нова поштова станція в Тарутиним, то наше село німці називали Альт - Поштталь (стара поштова долина). В кінці 19 століття село отримало назву Малоярославець II на честь перемоги російської армії над французами в 1812 р. Вирішальні бої в цій війні відбувалися під російськими селами і містами Бородіно, Тарутине, Малоярославець ІІ, Підгірне, Красне.

Під час румунської окупації в 1920 -1940 рр. наше село називалось Maлy - Мік (маленький берег).

Таким чином, наше село мало назви:

Наше село лежить в мальовничій степовій долині серед фруктових садів, воно розташоване в північно-східному кутку Бессарабії. Назва нашого краю - Бессарабія - походить від прізвища румунського князя Бесараба, який панував в 1330 році в цих краях. Бессарабія - родючий край між Дністром на сході і прутом на заході, Дунаєм і Чорним морем на півдні і Карпатами на півночі. Бессарабія займає приблизно 45000 квадратних кілометрів.

Клімат континентальний з холодною сніжною зимою і гарячим сухим літом. Річна норма опадів значно нижча, ніж по Україні.

На західній стороні села лежить долина, яку люди в 19 ст. називали долиною Вітряного Млина. В 1823 р., під час заснування села, стояв в нашій долині вітряний млин. Місцева легенда розповідає, що в долині Вітряного млина блукав дух одного татарина, який темними ночами кричав над долиною. Віруючі люди боялися виходити вночі з хат.

В кінці 19 ст. в Малоярославці II (німецька назва Альт - Пошттапь) було 4170 десятин землі (1 десятина = 1,09 га). Верхній пласт землі на півметра і метр був родючим чорноземом, тому землі нашого села вважалися і до цих nip вважаються най родючішими в район!.

В кожному дворі села був колодязь з питною водою, а в маленьких долинах навкруг села було багато джерел.

В селі в ті часи діяла така система обробки землі: 1 рік - кукурудза, 2 рік - озима пшениця, 3 рік - ячмінь чи овес.

На великих городах, які були розташовані за селом, були головні овочеві культури: картопля, капуста, помідори.

Біля кожної хати були садки і виноградники. В кінці 19 і на початку 20 століття село Малоярославець II вважалося одним з найбагатших німецьких колоній.

В перші роки колонія розбудувалася, шкільної будівлі ще не було, і діти навчалися в церковно-приходській школі, при молитвеному домі.

В ці перші роки відбудови села діти відвідували школу нерегулярно. Навесні, літом і восени діти працювали з батьками в полі, тільки взимку вони регулярно ходили в школу.

В 1938 - 40 рр. була забудована перша шкільна будівля на 110 дітей. Школа тоді називалася тоді Євангелістсько-Лютеранська німецька школа.

В 1867 році була забудована ще одна шкільна будівля, в якій зараз вчаться учні 5-9 класів.

В перші роки існування школи учбовий рік починається в жовтні і закінчувався в березні. Навчання починалося рано і продовжувалося з понеділка по суботу. Кожного ранку за півчаса до початку уроків дзвонив шкільний колокол, його дзвін чули в усіх кінцях села, він нагадував батькам і дітям, що починаються заняття. В 12 годин знову дзвонив колокол і сповіщав батькам, що діти ідуть на обід.

Ввечері знов дзвонив колокол, це позначало, що дітям час спати.

В 1892 році школа називалася німецькою школою міністерства народної освіти Росії, заняття велися на німецькій та російській мові.

3 1923 року по 1940 рік в селі функціонувала румунська школа. Заняття велися виключно румунською мовою, німецька мова - рідна мова колоністів була заборонена. Німецькі вчителі вели боротьбу за введення в шкільну програму німецької мови. В 1939- 40 учбовому році школа стала називатися німецькою народною школою, але в жовтні 1940 р. німецьке населення покинуло Бессарабію і повернулося на історичну Батьківщину.

Після визволення Бессарабії в 1944 уроці в селі Малоярославець ІІ почала працювати вечірня школа, де болгарська молодь вивчала російську мову.

В 1945 році в селі працював 1 клас-комплект.

3 1946 р. в селі стала працювати початкова школа. Було 2 класи: 1-3 клас комплект і 4 клас (переростки). Завідуючою школою була П'ятниця Ганна Тихонівна, яка робила в селі вчителькою початкових класів. Ії педагогічний стаж - 40 років. В школі були 4 кімнати: дві класні, одна - квартира вчителів і одна кімнат - кухня.

1946 рік був першим післявоєнним роком, рік був неврожайним і тяжким. Діти приходили в школу голодними і хворими, тому шкільна прибиральниця була водночас і поваром. Згадує П'ятниця Г. Т: "Кожного тижня я їздила в Тарутине у відділ освіти і отримувала продукти для дітей. Діти обідали в школі, кожен отримував 100 грамів хліба і кошик супу з крупою. Взимку діти часто залишались в школі спати, тому що в класах було тепло".

В 1948 р. школа стала семирічною, першим директором школи був Ріпенко Борис Васильович. В 1960 р. школа була реорганізована у восьмирічну.

В 1940 році в селі було 305 домів, в яких проживало 1567 чоловік. В селі було чотири вулиці і хутір. Вулиці називались: Церковна, Принцеси Єлени, Короля Карла ІІ, Лісна.

В селі була брусчатка, шість великих мостів через сільську річку Кіржик і багатс маленьких пішохідних містиків. В центрі села знаходилась стара церква, поблизу якої будувалася нова церква. Навпроти церкви була сільська школа, декілька кузень корчма, млин, підприємство для переробки молока, майстерня по виготовленню підвід, пожежна команда. В центрі села була сільська канцелярія на чолі з бургомістром. Канцелярія слідкувала за суспільним порядком. З 1923 poк:y в селі з'явилися перші телефони.

Восени 1940 р. по домовленості між урядами Німеччини і Радянського Союзу німці повернулися на історичну Батьківщину - в Німеччину.

Після від'їзду німців в наше село приїхали переселенці з Центральної України з Конотопського, Білопольського, Довгов'язівського районів Сумської області:

В цей же час приїхало багато болгар з сусідніх болгарських сел. Але переселенці прожили в Малоярославці Другому тільки півроку, і почалася Велика Вітчизняна Війна. Переселенці повернулися в Сумську область. Тільки після перемоги над гітлерівською Німеччиною, в 1945 році, переселенці повернулись в село. В селі був організований колгосп ім. 18 партз'їзду. Головою колгоспу був Демченко В. І.

В 1952 році приїхали переселенці з Казятинського району Вінницької області. 3 1957 року по 1962 рр. наше село було відділенням радгоспу "Бессарабський". 3 1962 р. село ввійшло до складу радгоспу "Виногрдівський".

В 1988 році село Малоярославець Другий стало самостійним радгоспом "Ярославський", директором якого був Нєдов І. А.

В 2000 році радгосп "Ярославський" розділився на 3 сільськогосподарські кооперативи: "Лан", "Колос", "Вікторія", які діють і нині

В селі функціонують ФАП, сільська бібліотека, клуб, пекарня, сільська рада. В центрі села знаходиться загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, де навчаються 76 учнів.