Маринівська сільська рада існує з 1922 року та територіально розташована між двома красенями – лиманами повноводним Хаждибейським та лікувально-курортним Куяльницьким.

В 1789 і 1804 роках до України приїжджають німці, вірогідно вони й утворили село Еметівка ( від німецького імені Емма) – тепер це село називають Стара Еметівка. До цих пір на території земель села Стара Еметівка існує старовинне кладовище , на якому поховані німці, які проживали в цьому селі, кам'яні хрести, які височіють над пагорбом, час від часу мимоволі нагадують місцевим мешканцям історію виникнення їхнього села .

Село Стара Еметівка розкинулось на березі Куяльницького лиману, на місці якого раніше розташовувалась річка Великий Куяльник, з часом вона стала протокою Чорного моря, а згодом між морем та протокою сформувалась пересип. Так в ХІV сторіччі протока стала лиманом.

Легенда: деякі мешканці прилеглих сіл кажуть, що були свідками фантастичної сили куяльницького болота, вони бачили, як каліки, прийнявши болотяну ванну, вставали із інвалідних візків та йшли з лиману своїм ходом.

В селі Стара Еметівка в 1929 році організувався ТСОЗ "Червоний орач".
В 1930 році – організовується колгосп "Тринадцятиріччя Жовтня".
Пізніше колгосп об'єднався з колгоспом села Нова Еметівка.

Колись села Маринівка, Нова Еметівка, Стара Еметівка, Берегове ( у народі – Кошари) Стара та Нова Ковалівки, Чеботарівка, Морозівка, Іллінка, Августівка, Черевичне, Протопопівка та пос. Набережний належали до окремого Одеського району Одеської області. Ці місця називають в народі – Міжлиманням, тому що вони розташовані на вузькій смузі між Куяльницьким та Хаджибейським лиманами.

Датою заснування села Маринівка ( у минулому Мар`янівка) вважається 1797 рік.
Зі слів місцевих мешканців назва села пішла від імені доньки польського графа Потоцького, який мав дочок Леонілу, Анну та Мар'яну, і от Мар'яні він подарував у посаг землю і декілька сімей, щоб її заселити. Так і було утворено село Мар`янівка у минулому, а тепер Маринівка.
Архівні документи вказують на існування поселень Маринівка та Еметівка у 1862 році.

В центрі села Маринівка була збудована церква, яка притягувала зір своєю величчю і красою.
Так як село розташоване в низині, то при наближенні до села, спочатку виднілися золотаві хрести, потім купола, а вже потім сама споруда церкви та село. Навколо церкви була металева огорожа, перед церквою – велика площа. На свята біля церкви збиралось дуже багато людей, вулиці біля церкви були заставлені кіньми з повозками та бричками. На паску біля церкви проводили народні гуляння.

На території Маринівської сільської ради були організовані такі господарства: Маринівський сільський комітет незаможних селян (1926-1928 рр), колгоспи: ім.. ХІІІ – річчя Жовтня (1931-1934 рр), ім. ІІІ Інтернаціоналу (1933-1934 рр).

До 1923 року Маринівська сільська рада була в складі Леніської волості Одеського уз`їзду,
в 1925 р. в складі Ленінського району Одеського округу,
з 1926-1928 рр – в складі Тарасо-Шевченківського району Одеського округу.
З 1931 року – Одеського району УРСР,
з 1932 року – Одеського району Одеської області.

На території Маринівської сільської ради в періоди
1926-1928 рр – був створений Маринівський сільський комітет незалежних селян;
1929 році створено ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі), в який ввійшли селяни : Степанов Карпо, Цапенко Костянтин, Циганков Дмитро, Фітісов Никифор, Мирза Василь та ін.. Вони звезли інвентар, коней, насінням допомогла держава. Разом обробляли землю, сіяли, збирали врожай, молотили, а зерно ділили по їдоках.
1930 рік – створено комсомольську організацію, що приймала участь в колективізації. Перші комсомольці : Волков Назар, Цапенко Володимир, Цапенко Андрій, Івченко Василь, Степанов Олексій, Шарапов Олександр.
На кінець 1931 року в Маринівці була 100% колективізація
1931-1934 рр – сільськогосподарська артіль тридцятиріччя Жовтня;
1933-1934 рр – сільгоспартіль імені ІІІ Інтернаціоналу;
1934-1940 рр. – колгосп " ІІІ Інтернаціонал", який мав 2 трактори ХТЗ, волів – 40 пар, коней 112 голів ( із них 30 віддали в Радянську армію), дві автомашини, молотарка і повністю причіплювальний інвентар.
З 1200 га орної землі на зяб піднімалось 600-700 га. Продуктивних корів – 60 голів, яловника – 80 голів, свиней – 40 голів. Оплата трудодня дійшла до 3,00 крб, 4 кг пшениці, 2 кг картоплі. В селі була збудована ферма, конюшня, був свій млин, до якого приїздили з усіх навколишніх сіл. Працював дитсадок, де були гойдалки, іграшки. Головою колгоспу був Тарусин (кубанський козак, їздив на вороному коні). Люди його дуже поважали, він був талановитою та справедливою людиною. Заробіток ділили по справедливості, і без затримок.

1941-1945 рр. Велика Вітчизняна війна , яка забрала багато життів наших односельців.
Більше ніж 100 чоловік з села пішло захищати Батьківщину від ворога, в селі залишились жінки, діти та старці. Маринівка була окупована румунами, місцеві жителі змушені були працювати на них в полі.

В 1944 році в колгоспі "ІІІ Інтернаціонал" залишилось 3 лошаки і 1 корова.
Після війни з воєнного фонду в колгосп було виділено 12 голів корів, 1 пара волів, 8 коней, 500 овець. Знайшли і відремонтували 2 трактори, поля волочили коровами, звозили корма теж коровами.

Після війни школа була переповнена учнями, багато з яких вже були "переростки". Підручників і зошитів не було, навіть не було на чому сидіти. Школярі несли з дому стільці, або сиділи на каміннях, писали на старих шпалерах.

1946 рік – випав на долю людей, як найтяжчий рік, по-перше післявоєнний рік, а по – друге – не випало ні одного дощу, був неврожай, що потягло за собою голод. Особливо важко було жінкам, які залишились вдовами.

1952-1952 (1958 по різним даним) рр – сільськогосподарська артіль ім. Димитрова Маринівської сільської ради Одеського приміського району.
Перенесені поселення Еметівка до Кулішової балки. Існує легенда, що назва Еметівка виникла від слова "намет". Переселенці жили в землянках, зверху накритих - "наметах" . Тому можливо село Нова Еметівка пішло від цієї назви. Можливо 1862 рік - це рік утворення села Нова Еметівка. Судячи з перепису населення у 1923 році , на території села Нова Еметівка проживали в основному українці.
Землі с. Нова Еметівка межують з землями с. Маринівка, с. Берегове, с. Стара Еметівка Біляївського району.

Після перших декретів радянського керівництва , в 1920 році була розподілена земля по дві десятини на одну душу населення.
Бідно жили на той час селяни, хатини – землянки-мазанки (стріха глиняна), малесенькі віконечка, у хатах повно дітей. Меблі були у всіх однакові – стіл, лава під вікном. Основною прикрасою у хаті була піч, на якій взимку дітлахи вигрівалися.

Але були серед селян і заможні сім`ї. У таких сімей був інвентар, обробляти землю, була пара коней та віз, стріхи хат були під очеретовими стріхами. Таких селян називали – кулаками. Кулак мав можливість за харч найняти на роботу збіднілого селянина .
Заможні селяни возили до Одеси на базар сільгосппродукцію, що виробляли у своєму господарстві.

В 1922 році були створені в селі Нова Еметівка сільський виконком, сільземвідділ, сільпосівком Усатівського волосного виконкому ( голова Грищенко П.)

В 1924 році в с. Нова Еметівка була утворена артіль "Золотий сніп", в яку увійшли 10 сімей або 10 дворів з загальною кількістю їдоків 42 при 20 непрацездатних на 84 десятинах орної землі. Артіль утворена на основі Статуту зразкової трудової сільгоспартілі, який затверджено комісаром земледілення УРСР І. Клименко в 1923 році. Статут самої артілі був прийнятий 17 вересня 1924 року. Засновники: Грищенко В., Волков В, Мазуренко Микола, Мазуренко Іван, Нечай Іван, Кобилян А., Скороход К. Деякі члени артілі були неграмотні, тому за них розписувались інші члени артілі.

По Хаджибейському лимані до Одеси з Нової Еметівки ходив пасажирський катер і дві баржі для перевозки вантажів.

1941-1945 рр. Велика Вітчизняна війна
Більше ніж 60 чоловік пішло захищати Батьківщину від ворога.
Після війни в колгоспі ім. Сталіна знову працює головою Флігель Абрам Григорович. Колгосп має 3 трактори.

Про існування Маринівського хутора( у минулому Толмачова), існують відомості з 1875 року (на теперішній час він приєднаний до с. Маринівка).

1928-1930 рр. був організований колгосп, в організації якого приймали участь комсомольці : Осінній Олексій, Шевченко Василь, Шевченко Ілля.
Першим головою колгоспу був Пидорич Семен, бригадиром – Юзик Семен Іванович.

с. Берегове ( раніше хутір Кошари) – назва пішла від головного заняття населення вівчарством. На той час в цьому селі було 18 хат.
В 1928 році в Кошарах було організовано ТСОЗ. Із ТСОЗа поступово організувався колгосп "Петровського".
В 1931 році колгосп "Петровського" приєднався до більш сильнішого колгоспу села Нова Еметівка.
Земля села Берегове межує із землями с. Нова Еметівка, Стара Еметівка, Морозівка, Чеботарівка, Стара Ковалівка.

Школа.
В 1926 році на території Маринівської сільської ради працюють дві школи: Ново-Еметівська – в с. Нова Еметівка, кількість груп – три, мова викладання – українська, кількість учнів – 55; Маринівська школа - кількість груп – дві, мова викладання – українська, кількість учнів – 42, в напівзруйнованій землянці, з трьома класами.
В 1929 році сільська рада виділяє кошти на будування нової школи, і в 1930 році Маринівська школа широко відкрила двері семирічному навчанню.

Голодомор 1932-1933 роки.
Не оминув і Маринівську сільську раду страшний голод 32-33 рр.
Зі злів однієї зі старожилів с. Нова Еметівка Маринівської сільської ради Мазуренко Єфросинії Осипівни , яка народилась у березні 1912 року, а померла у квітні 2009 року, та яка у своєму житті пройшла та добре пам’ятала три голоди, розповіла наступне: - "Була дуже сильна засуха, така, що навіть повисихали криниці, не було води навіть напитись, і в ці роки був неврожай. Держава допомогла як могла, дадуть якусь присуду на село, але хто був сильніший, той забирав собі, а бідніші сиділи голодні. Худоба здихала від голоду прямо на дорозі. Чоловіки ходили на заробітки, деякі не повернулись у сім`ї, бо повмирали в дорозі. Влітку їли ягоди, фрукти, листя з дерев, лободу, щавель, отруби, ловили суслів… Рибу ловили в лимані, але поміняти або продати її не було можливості, бо інспекція одразу забирала. Дуже багатьох людей відправляли в заслання, по доносам інших. Так як в ці часи саме йшла колективізація, то більш заможних селян розкуркулювали та засилали в заслання".

Настав грізний 1941 рік.
В 1941 році через територію Міжлимання проходив важливий рубіж східного сектора оборони м. Одеса. Тут воювали частини 421 стрілкової дивізії.
В селах залишились жінки, діти, старці та чоловіки, у яких була "броня".
Загалом Маринівська сільська рада була окупована румунами, але коли ворог відступав, то 2 місяці на території були і німці.

Одного разу, пролітаючи над селом, бомбардувальник скинув на церкву бомбу, яка і зруйнувала її, а біля церкви на той час гралося двоє дітей, які теж загинули.
Війна дуже далася в знаки місцевому населенню, за роки війни були спустошені комори зерносховищ, населення не мало насіння, щоб засіяти поля для отримання нового врожаю. Але що спасло людей від головної смерті, це те, що села знаходились на березі лиману, Взимку пробивали лід, робили лунки, і чекали, поки з'явиться риба (глоська) , і металевими прутами її нашпилювали. Зима в 1946 році була дуже сувора, сніг – на рівні хатин. Дітей в школі кормили 1 раз в день гороховим супом з концентратів ( присилала Америка), і один раз на тиждень – ложка риб'ячого жиру. Після снігової зими, весна 47-го була багата на дощі, що дало можливість зерну набрати сили, і люди отримали щедрий врожай. Селяни дуже раділи, але не довго, наслідки війни кожної миті нагадували про себе. Держава велика, і не в кожній республіці видався врожай, тому населення обклали податками, кожен двір повинен був сплачувати щомісячно: 120 яєць, 120 л. молока, 10 кг. м'яса, 6 кг. вовни.

В післявоєнні роки, крок за кроком росло колгоспне виробництво.
В 1952 році села: Маринівка, хутір Маринівський, Нова Еметівка, Стара Еметівка, Берегове ввійшли до складу колгоспу ім. Чапаєва (Іллінської сільської ради).

З 1952-1957 рр. головою Маринівської сільської ради був Боровик Микола Олексійович.
А з 1958-1960 рр. – Теплухін Василь Іванович.

В 1960 році села Маринівської сільської ради Одеського приміського району ввійшли до складу Іллінської сільської ради Біляївського району.

1957 році в Маринівці з'явилось електричне світло.

Маринівська бібліотека була організована ще в 1948 році. Розташована вона була в приміщенні Маринівської сільської ради, бібліотекарем була вчителька – Мирза Олена Олександрівна.
В 1958 році бібліотека запрацювала і в Новій Еметівці.

1968 рік запам’ятався відокремленням від колгоспу ім. Чапаєва сіл Маринівка, хутір Маринівський, Нова Еметівка, Стара Еметівка та Берегове, і утворенням колгоспу "Жовтень", головою якого став Затворніцький Володимир Кирилович (1968-1972 рр).

1972-1976 рр – голова колгоспу "Жовтень" Костін Василь Петрович. За роки його керівництва були збудовані в селі Нова Еметівка їдальня, цех по ремонту тракторів та сільськогосподарських машин, 10 будинків для колгоспників, розпочалось будівництво будинку культури, почала забудовуватись верхня частина села Нова Еметівка.
1976-1983 рр – головою колгоспу був Норенко Володимир Васильович, при якому було завершено будівництво будинку культури.

За період з 1950-1970 рр. на території сільської ради відбулось багато змін, села відновлювались, будувались нові будинку, налагодилось сполучення з м. Одесою (пішов перший рейсовий автобус Маринівка – Одеса , 10 рейсів за день) , була збудована восьмирічна школа, клуб, амбулаторія.

З 1951-1973 рр Маринівську восьмирічну школу очолював Михайлов Дмитро Григорович, який велику увагу приділяв благоустрою школи, підбору вчительських кадрів. За період його роботи на посаді директора школи, до школи прийшли працювати вчителі: Чос Євдокія Олександрівна, Степанова Ніна Кіндратівна, Якубовська Неоніла Іванівна, Мусій О.І., Боровик Валентина Олексіївна, Геращенко Василь Пилипович, Мирза Віра Олександрівна.
З 1980 р. – директор школи Стужук Григорій Олексійович ;
1981-1982 рр. – директор Стоянов Василь Іванович;
1982-1983 рр. директор Норенко Ніна Василівна ;
1983-1984 рр. – директор Патлатюк Володимир Іванович ;
1985-1988 рр. – директор Попович Антоніна Федорівна;
З 1989 рік по теперішній час – директор Маринівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеню Патлатюк Любов Семенівна .
8 травня 1991 року відкрила свої двері нова Маринівська середня школа.