В результаті поразки у війні з Польщею, майже стотисячна Галицька армія 16 - 17 липня 1919 року перейшла річку Збруч і опинилася на Поділлі. Перебазувавшись, Українська Галицька армія була грізною силою, в порівнянні з армією УНР, яка нараховувала близько 35 тисяч бійців. Новий 1920 рік УГА розпочала з виконання директив від 29 грудня 1919 про переміщення в район між Бірзулою та Одесою. З цього моменту галицькі частини вступають на територію Окнянщини і займають села Флора, Ставрово, Антонівка та навколишні хутора. Окнянські більшовики про кількість галичан не мали відомостей. Одні казали, що їх було 30 тисяч, інші – 20. Скільки їх було насправді – так ніхто і не знав. Командир 2-ї галицької бригади, Карл Шльосер задумав окнянський загін знешкодити. 7 січня 1920 року він повів наступ на частину окнянського загону, який перебував у Косах. Боротися проти переважної частини добре озброєних галичан окнянські партизани не могли, тому уникали бою. Навпаки, окнянські партизани пішли на хитрість: 8 січня 1920 року більшовицький загін організував напад на штаб і обоз 2-го гарматного полку, що прямував в розташування Карла Шльоссера. У селі Флора, на майдані біля церкви, був розташований галицький обоз та чотири гармати, а поруч, у попівському будинку, містився штаб бригади. О п’ятій годині ранку партизани напали і заволоділи штабом, обозом та гарматами. Близько 500 солдат було взято в полон. Захоплений в полон Шльоссер телефоном розпорядився, щоб всі його частини здали зброю. Незабаром до штабу було доставлено 5 важких та 2 легких кулемети. Згодом прибула на допомогу остання частина окнянського загону, яка відібрала в галичан рушниці, гранати та набої. Одних тільки сигнальних ракет партизани здобули більш як 500 штук, а всього військового спорядження понад 10 возів, – із них 8 возів було набоїв до гвинтівок та кулеметів. Все це здобуття повстанці поспіхом переправили в Окни. Біля Шльоссера залишили охорону. Галицький генерал дізнавшись, що його частину захопив партизанський загін кількістю в 50 чоловік, від безсилля та сорому намагався застрелитись. Окнянські партизани зібрали до штабу всіх галичан, які ще не встигли розбігтися (всього їх зібралося до 500 чоловік), влаштували їм мітинг, організували обід та лазню, видали кожному по 2 пари чистої білизни та інші речі з їхнього обозу, а далі видали довідки й розпустили всіх, хто куди хотів. З них 40 чоловік приєдналися до повстанського загону. Вони пристали б і всі, але правду кажучи, червоні партизани боялися тримати в себе таку велику силу озброєних й опиратись на їхню відданість. Вони відібрали 40 чоловік, тільки тих, які за соціальним станом були робітниками або наймитами, а останніх відпустили.
Другого дня на допомогу бригаді Шльоссера вирушила бригада, яка стояла в с. Ставрово. Витримати цей бій партизанам було не під силу, тому вони звернулись за допомогою до жителів містечка Окни. Багато мешканців придатних до бою, пристали до загону. Бій відбувся під Ставровим. Через дві години червоні партизани розгромили галичан і взяли в полон їх штаб. Трофейні гармати та кулемети зробили свою справу. Після роззброєння бригади генерала Шльоссера, частини галичан уклали з партизанами нейтралітет, деякі навіть їм допомагали. Частина УГА, що базувалась в Захар’ївці (Фрунзівка), видала червоним партизанам набої та декілька шварцлозевських кулеметів. Коли повстанці дізналися, що більшовики захопили Одесу, вони зв’язалися з частинами Червоної армії. Для цього було відправлено двох зв’язкових, які в районі Роздільної зустріли 404-й полк 45-ї стрілецької дивізії і зв’язалися з командиром полку Гончаровим. Разом вони стали готуватися до наступу на Тирасполь, щоб вдарити по білогвардійцях. Після розгрому галичан окнянські партизани зайняли Дубосари, Григоріополь, Рибницю. В боях за Рибницю їм вдалося взяти в полон штаб генерала Володимира Стойкіна.
Карта розташування галицьких військ на Окнянщині19.01.1920 галицькі частини в своїх звітах повідомляють, що в районі сіл Чорна та Топали з’явилися банди, чисельністю 400-500 чоловік, які тероризують місцеве населення. 21.01.1920 ввечері, окнянськими більшовиками було роззброєно галицьку варту з 6-8 чоловік в с. Антонівка, де стояв обоз двох Бригад. Комендант куреня втік, і ніхто нічого не знав про долю цих куренів. 11-та бригада ІІІ-го корпусу УГА розташовувалась поблизу Захар’ївки, поки 16-17 січня не вийшла маршем вздовж залізничної лінії на станцію Мардарівка. 15 лютого денікінські відділи було сконцентровано в Артирівці, на захід від Окон. В самих же Окнах дислокувався 404-й полк 45-ї стрілецької дивізії. У січні 1920 року зіткнень між УГА та Червоною армією майже не було, але галичанам дедалі більше дошкуляли повстанці, що ніби відплачували їм за терор проти населення з боку Добровольчої армії, яка відступала. Галицькі частини стали часто переходити на бік більшовиків. Тому було вирішено перевести підконтрольні частини УГА до Румунії. 19 січня 1920 року корпусам було віддано наказ просуватися вздовж залізниці в напрямку Дністра. Переправу було вирішено здійснити в районі Тираспіль-Рибниця-Дубосари.
Сама поява УГА на Окнянщині не отримала серед населення необхідної проінформованості. Тому й не дивно, що селяни, у переважній більшості, не знали, яке військове формування вступило на їх територію. У ряді випадків вони неприязно ставилися до галичан, вважаючи їх «австріяками», «мадярами» і навіть «англійцями». Як згадував В. Волицький, селяни «ставилися до нас з неприхованою ворожістю, в кращих випадках – з недовірою. Тут діяла більшовицька пропаганда, яка поширювала вістки, що «австріяки» прийшли в Україну, щоб у селян відібрати поміщицьку землю. Про австрійців нагадував селянам 1918 рік, тобто час союзницької австро-німецької збройної допомоги Україні, що в пам’яті народу залишила картини грабунків і безправ’я». Траплялися випадки використання подолянами проти прибульців зброї. Наприклад, в Малаївцях селяни напали на один із куренів бригади, вбили старшину та кількох стрільців. За цей вчинок малаївчан було суворо покарано галицьким військом. У звязку з тим, що частина місцевих жителів неодноразово виступала зі зброєю в руках та нападала на деякі частини, С. Петлюра видав наказ, згідно якого належало вживати репресивних заходів проти таких осіб, навіть розстрілювати їх.
Перебуваючи на Окнянщині з грудня 1919 по травень 1920 р., Українська Галицька армія зазнала дуже складних випробувань. З одного боку, доводилось виконувати угоду з денікінцями, підчинятися їх розпорядженням і посилювати антиукраїнський табір, з іншого - поразки білогвардійського руху і посилення радянської влади породжували надії на співпрацю з новим режимом. Неодноразові спроби Начальної Команди організувати переправу вірних собі галицьких частин на територію сусідньої Румунії і в такий спосіб врятувати військо від вимушеної співпраці з більшовиками провалились. Натомість проникнення більшовицьких ідей в середовище армії призвело до утворення ревкому, поширення його впливу, а згодом – до прийняття радянської платформи.
