ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    СПИСКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ


    Нарис історії села Топали


    Село Топали – одне із старовинних сіл Окнянщини. Вже майже три століття живуть топалівці в долині річки Тростянець. Але про зародження села на сьогоднішній час майже нічого не відомо. Це змушує вивчати історію виникнення населеного пункту в контексті цілого регіону та тих подій, що колись відбувалися на даній території.

    Початок XVIII століття. Тодішня територія Окнянщини була в складі Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Ягорлик був державним кордоном, за ним – ногайці, турки, кримські татари. Після звершення повстання Палія на південну Брацлавщину повернулися законні землевласники, магнати Конецпольські. Вони знову стали заселяти свої землі, приводячи селян з Польщі, і головним чином, закликаючи селян на «слободи». Польські пани обіцяли слободянам пільги від податків і повинностей на 15-20 років, а в особливо пустельних південно-східних районах воєводства навіть на 40 років.

    У 1723 році Конецпольські продають свої володіння князеві Єжи Павлу Олександру Любомирському. Один з сильних представників роду, Павло Любомирський вирішував великі стратегічні господарські питання – на спустошених землях Брацлавщини проводив масове заселення селян з Волині і Польщі. Ним ці землі заселяються зі своїх північних володінь селянами (українці, поляки) в добровільному та примусовому порядку для розвитку землеробства і тваринництва В краю фактично встановили польський зразок адміністративного управління, хутора та поселення стали панськими фільварками. І до тепер на території Окнянщини зустрічаються прізвища польського походження – Бучковський, Буяновський, Драчинський, Очинський, Чернявський, Ковальський, Тернавський, Корчинський, Газінський, та ін. З приходом сюди князів Любомирських почався підйом землеробства, промислів, торгівлі на Брацлавщині.

    В ті часи край мав в своєму розпорядженні чималі запаси диких тварин, птахів, безліч риби в річках. Цілком вірогідно, що жителі Поділля влаштовували тут тимчасові зимівники, місця збору мисливців, рибалок та скотарів.


    Таким зимівником і було колись село Топали. Назва села пішла від чабана татарина, який тримав на місці села загін для худоби. Він кульгав на одну ногу (топав), тому це прізвисько спочатку прикріпилося до нього, а потім і до селища - селяни купували худобу «у топалого», проїздили «повз топалого». Версію з татарським чабаном підтвердила карта 1750 року. На місці Топали там вказано село Чебанов і зображено знак церкви. Це і є найдавніша згадка про село, відома на теперішній час. Сусідні села - Гавіноси відомі з 1749 року з грамоти князя Любомирського, Чорна відома з 1748 року із запису в метричній книзі), отож можна висувати припущення, що село Топали було засновано приблизно в один і той же самий час зі своїми «сусідами». Воєводства в тодішній Польщі ділилися на волості. Топали, разом з іншими тодішніми селами Окнянщини, входили до Ягорлицької волості.

    З усіх маєтків Любомирських найбільшу зацікавленість для нас має подністровська полоса, яка з XVIIІ століття згадується в тогочасних польських та молдавських документах як Прибережжя. Назвою Побережжя на Поділлі народ із давніх-давен – з ХVІІ століття, коли не раніше – називав смугу краю, яка простирається вздовж течії Дністра, приблизно від міста Могиліва до гирла річки Ягорлик. Територія Окнянщини і входила до маєтностей Прибережжя. До початку другої половини XVIII століття всі ці землі були густо заселені. Термін на «слободу» майже всюди закінчився і ніщо не заважало Любомирським привласнити собі селян. Як і у себе на батьківщині, так і тут, селяни продовжували займатися переважно землеробством. Про головне значення землеробства і, зокрема, хліборобства, свідчить той факт, що обкладенню податками підлягали насамперед плуг і борозна. Поряд із землеробством жителі слобод займалися скотарством та торгівлею.

    Всі маєтки Побережжя у 1755 році переходять синові Павла Любомирському - Станіславу, воєводі Брацлавському. Він був одним з найбагатших магнатів Речі Посполитої. З біографічних даних відомо, що князь Станіслав так само продовжує справу свого батька, проводить на спустошених після турецької окупації і воєн територіях інтенсивну акцію заселення і розведення господарства, проявляючи при цьому велику енергію і уміння організовувати життя переселенців. Станіслав заснував безліч сіл і міст, безпосередньо сам і за допомогою дрібної шляхти давав переселенцям тимчасові пільги, поселяючи в слободи.

    В червні 1769 року під Дубосарами, в напрямку Кодими переправляється сорокатисячна армія Алі-Паши. Турки напали на володіння Любомирських і викрали 31 000 осіб ясира. У 1770 році вже російський генерал Петро Лисандер розоряє маєтки Любомирських, наносячи колосальні збитки, що налічують до 11 мільйонів злотих. У Любомирського повертається напад божевілля. Діти князя виклопотали у польського короля опіку над хворим батьком і розподіл між ними його володінь. Побережжя переходить до сина Станіслава, князя Олександра Любомирського.


    14 вересня 1788 року в селі було розпочато будівництво церкви святої преподобної Параскеви Сербської. Землю виділив прихожанам князь Любомирський. Зрозуміло, що спочатку церква була уніатською. Православною вона стала, коли ліквідували Брацлавське воєводство, а територію приєднали до Російської імперії. Ось що про це пишуть в джерелах: «На 1794 год настоятель церкви села Топалы св. Параскевы Сербской священник Иаков Гадзинский перешел из униатства в православие, а в месте с ним 183 мужчины и 103 женщины. Церковь была плетенная из хвороста, внутри и снаружи обмазанная глиной, покрыта камышом. Сосуды серебрянные, позолоченные. Проживало 52 семьи молдован и 15 семей малоросов, всего - 67 дворов. Мужчин - 170, женщин – 130».

    За борги, у жовтні 1795 року, імператриця Катерина ІІ викупила у князя Олександра Любомирського за 8 млн. рублів всю його спадкову долю - землі Прибережжя між Дністром і Бугом. Частину земель, які входили до складу Любомирщини, вона пожалувала різним особам на тимчасове утримання, частину - у вотчинне володіння, а частина залишилася власністю держави.Село Топали тепер стали власністю Станіслава Собанського. Приєднані польські землі, та землі, приєднані до Росії за Ясським миром 1791 року, увійшли в склад Вознесенського намісництва. Намісництво було створене 13 червня 1795 року й складалося з 12 повітів. Землі Окнянщини увійшли до Тираспільського повіту. За указом Павла I 12 грудня 1796 року всі намісництва, в тому числі і Вознесенське, були скасовані і території Вознесенського намісництва увійшли до новостворених губерній. Так село стало підпорядковуватися Балтському повіту Подільської губернії.

    1796 року від чорнянських прихожан було подано заяву до Дубосарського духовного правління на дозвіл побудови церкви. Прохання було схвалено Митрополитом Екотеринославським, Херсонським і Таврійським Гавриїлом. 10 жовтня 1796 року указ імератриці Катерини II підтвердив дозвіл на побудову церкви. Цей указ був відправлений настоятелю церкви в село Топали священику Якову Гадзінському. 12 листопада 1796 священик відрапортував Митрополиту Гавриїлу і приступив до розбирання церкви в селі Дігори, яка була побудована ще у 1781 році, але знаходилася на той час в аварійному стані.

    На початку ХІХ століття на території Окнянщини вже сформувались великі села, значна частина яких існує до нашого часу. Населення їх було різноманітне: в одному селі переважало українське населення, в іншому – молдавське. Протягом 90-х років XVIII і в першій третині XIX століття приріст українського і молдавського населення на Подністров’ї відбувався в основному за рахунок міграційного потоку.

    В 1830 році села Артирівка, Топали, Тисколунг та Чорна були викуплені поміщиком Олександром Собанським. Рід Собанських походив з польських магнатів, котрі після поділу Польщі зберегли свої маєтки, присягнувши на вірність російській короні, як і більша частина тодішніх польських дворян. В селах, які перейшли до польського поміщика, були призначені нові адміністратори, документація стала вестись польською мовою.

    Та правління польського дворянина в селі тривало не довго. У 1831 році села було конфісковано владою у Собанського і передано управлінню державних маєтностей, тому що він був прибічником Польського повстання. У вищевказаних селах стали поселяти рекрутів на умовах військових поселенців.

    Всього в Подільській губернії було 37 сіл з військово-господарчим поселенням. На основі цих поселень було сформовано Бугську і Українську уланські дивізії. Територія, на якій розміщувались військові поселення, була виділена в окреме Києво-Подільське управління військових поселень з центром в місті Умань. Козацтво, яке охороняло нові кордони Російської імперії на Дністрі було скорочено, і колишні козаки ввійшли до складу цих військових поселенців. В число цих військових поселень потрапили й деякі села Чорнянської волості Балтського повіту: Дубове, Топала, Воронково, Єржово, Тисколунг та Чорна.

    Перелік маєтків військового відомства 4 округу в Подільській губернії за 1836 рік:
    село Чорна ……………… 370 жителів
    село Тисколунг ……… 208 жителів
    село Топала …………… 217 жителів

    Недосконалість військових поселень, супротив з боку землевласників, призвели до того, що невдовзі вони були скасовані, а військові підрозділи розформовані. Військові поселення ліквідовано у 1857 році як такі, що не виправдали сподівань, а поселенців було переведено до стану державних селян.

    У 1851 році топалівці закінчили будівництво нової церкви. Будували її досить довго, ще з 1837 року за рахунок прихожан та поміщика Собанського. Освятили її 14 жовтня 1851 року на честь Параскеви Сербської. В лютому 1861 року село Топали увійшло до новоутвореної Чорнянської волості. Не зважаючи на конфіскацію Топали, у пізніших джерелах ми зустрічаємо дані про значні земельні наділи Собанських в селі. Скоріш за все, Собанські або викупили у держави частину своїх маєтків, або вернули їх собі не відомо як. Так, у 1873 році поміщик Станіслав Собанський володів 118 десятинами дубового лісу у селі Топали. У 1892 році село Топали налічувало 338 дворів, де проживало 1604 чоловік. У 1894 році Генріху і Вітольду Станіславовичам Собанським належало 3900 десятин землі в селі. Поміщики проживали в містечку Верховці, Брацлавського повіту, а володіннями в селі керував управляючий Октавіан Нарцисович Свідерський з Конецполя.

    Церква також володіла 141 десятиною землі – 3 десятини біля церкви, 132 десятини орної та сінокісної, 6 десятин не обробленої. Для священика і псаломщика було побудовано кам’яні будинки. Прихожан у церкви налічувалося 851 чоловік та 823 жінки. Школа з 1885 року розміщувалася в будинку псаломщика, поки у 1890 році при сільській церкві було відкрито церковно-приходську школу. Вже у 1898 році побудували нове приміщення для школи і нову дзвіницю. В школі навчалося 42 хлопця та 2 дівчини. Вчитель отримував 25 рублів на рік. Католиків в селі налічувалося 4 родини, іудеїв – 15 родин (105 осіб).

    Вивчаючи різноманітні картографічні джерела, можна помітити, як змінювалася назва села. Вперше назва «Тарпалія» появляється на карті італійця Рицци Занноні за 1774 рік. На карті Брацлавського воєводства за 1779 рік автор зобразив на місці села річку Топалу. В атласі Франца Йогана фон Райлі, надрукованому у Відні у 1789 році село підписане як «Тапаліа». На німецькій карті «Очаківські татари, західні ногайці та Єдисан», надрукованій у 1790 році ми знову зустрічаємо Тарпалія». Звичне нам «Топала» ми зустрічаємо у 1793 році на карті володінь Любомирських. Уже у 1800 році на карті Подільської губернії село підписане як «Топата». В сусідньому селі Чорна біля пісчаного кар’єру стоїть похилий кам’яний хрест з написом: «1892. Здесъ нашелъ смерть Арсений Левицкий селение Топалои»








    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України