ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Сім'я Курманевичів — віковий родовід
    історії села Вигода

    Батьківщина — велика чи мала, завжди починається з її мешканців, вона існує з ними, славиться та закінчується разом з людьми. Однією з найперших-корінних, найбільших і сучасних родин села Вигода на Одещині, є сімейство Курманевичів. За спогадами, свій родовід воно бере з часів ранніх згадувань про населений пункт у першій пол. XIX століття. Ця історія про останню дитину у сім'ї початківців села, в переплітанні з іншими гілками сімейного древа, спадкоємності лінії крізь призму часу та подій, що не могли оминути та стали гіркою і радісною частиною сімейної історії, а з нею і невіддільною складовою літочислення населеного пункту.

    Курманевич Володимир Федорович (1909-1988)

    В хаті на нинішній вулиці Шилова тодішнього села Руська Вигода, в багатодітній родині землевласників Федора Васильовича і Фекли Гордіївни Курманевичів, більше століття потому — 16 липня 1909 року народився останній син, якого нарекли ім'ям Володимир. Як згадують нащадки, хлопчик був першою дитиною, яка народилась в Руській Вигоді після переміщення села з однієї сторони балки на іншу, де зараз йдуть соті номери сучасної Шилова. Переселення було вимушеним, адже тодішньому землевласнику пану Карлу Мархоцькому не подобалось, що селяни ходили поруч з його маєтком.

    Загалом, велика сім'я Курманевичів виховувала шість дітей. Крім найменшого Володі, в родині було ще чотири брати Прокопій (1892-1932), Захар (1890-1967), Пилип (1899-1978), Василь (1905-1982) та їх найстарша сестра Марія (1888-1965). У володінні великої родини було більш ніж 20 гектарів сільськогосподарських земель.

    Другий день весілля Захарія та Ганни Курманевичів. Вигода, біля хати Федора Курманевича, 1913.

    В першому ряду сидять: Пилип Федорович Курманевич (домашні звали Філька), Софія (сестра Фекли), Фекла Курманевич, Володимир Федорович Курманевич, Федір Курманевич, Василь Федорович Курманевич, Іжаковська Марія Федорівна (уродж.Курманевич (1888-1965) з маленькою донькою Пелагеєю на руках, Іжаковський Юхим Феліксович.

    Стоять в другому ряду за батьками: Ганна - молода дружина, Захарій Федорович Курманевич.
    Решта людей невідомі. Фото надала: Валентина Шевчук (у дів. Іжаківська)

    Фрагмент з фото вище. Володимир зі своїми батьками

    Під час Першої світової війни (1914-1918) родина Курманевичів відправляє на фронт своїх синів та братів Захара і Прокопія. В липні 1915 року рядовий 148-го піхотного Каспійського полку Прокопій Курманевич, у битві з німецькими військами на смузі між річками Вісла і Західний Буг, отримав своє перше поранення. Після лікування в лазареті, піхотинець повертається на фронт і через рік, у битві в Карпатах його знову зачіпає ворожа куля, тепер поранення було набагато важчим, прямісінько у живіт. Через тиждень з польового госпіталю пораненого доставили до одного з лазаретів близької йому Одеси. У битві на Австрійському фронті, рядовий Прокопій, 14 липня 1917 року отримує ще одне поранення… Військовому вдалося пройти війну до її завершення і повернутися живим на Батьківщину, де прожив ветеран Першої світової до останньої своєї миті. У 42-річному віці, 2 січня 1932 року Прокопій Федорович помер і був похований на кладовищі Руської Вигоди.

    Захарій Федорович Курманевич. Одеса, 1912 рік.
    Праворуч з побратимами під час Першої світової війни

    Життя продовжується та ось наймолодший Володимир у 25-ти річному віці, 9 листопада 1934 року одружується зі своєю односельчанкою-сусідкою, яка мешкала через дорогу, 20-ти річною, Катериною Олексіївною Доценко (1912-1988). Згодом, 20 листопада 1936 року у молодого подружжя народився син Олексій (1936-1999), це була єдина дитина в сім'ї. Ще зовсім недавно розкуркулена родина Доценків повернулася з висилки на півночі молодої країни СРСР. За спогадами нащадків, з Вигоди під час виселення, родина з чотирьох осіб, крім пожитків взяла з собою два православні образи. Вони весь час були з ними, вціліли та повернулися разом з господарями до домівки. Одна з вікових ікон Божої матері зберігалась у родині Володимира і Катерини Курманевичів, образ вцілів і до наших днів та досі ретельно зберігається, як сімейна реліквія.

    Син, Олексій Володимирович Курманевич: у дитинстві 1937 р.; на шкільній вінетці 1955 р.; разом з мамою 1940-і роки

    В сімейне життя знову приходить війна… З перших днів вторгнення на наші землі німецько-румунських окупантів, в червні 1941 року наймолодшого Курманевича В.Ф. призвано Біляївським РВК до лав Червоної армії. Володимир приймає участь в битві за оборону Одеси, в самому пеклі — районі рідної Вигоди та Гниляково (нині с. Дачне). Після призову, воювати червоноармійцю довелось лише понад два місяці, у вересні під час бою потрапляє в полон. Найвірогідніше, що Володимиру вдалося приховати свою приналежність до військових і видати себе за громадянського. Таким чином уникнути відправлення в один з тридцяти румунських таборів, для радянських військовополонених. Так він повертається до родини, у рідну Вигоду де проживає майже весь період румунської окупації.

    Після перелому на Східному фронті Другої світової війни, радянські війська переходять у наступ. В кінці грудня 1943 року починається Одеська операція і вже в березні наступного року війська 3-го Українського фронту підійшли до річки Південний Буг і приступили до її форсування. Дізнавшись у с. Вигода про наближення радянських сил і бачивши стрімку підготовку до оборони з боку окупантів — частина сільських хлопців тікають з села, боячись розстрілу з боку німців. Ворог безжально розправлявся з усіма, хто після відступу потенційно міг поповнити людський ресурс Червоної Армії. Чоловіки ховаються в каменоломні в районі між нинішніми селами Зоряне і Паліївка, допоки не прийшли радянські війська у перший тиждень квітня. Серед втікачів були й Курманевичі: Василь, Володимир, Захарій та його син Василь (1923-2004). Останній, разом зі своїм батьком та дядьком Володею, були призвані на фронт та пройшли війну до її переможного кінця. В мирний час Василь Захарович нагороджений ювілейним орденом Вітчизняної війни II ступеня, а на фронтовика, Володимира Федоровича чекали бойові ордени...

    Володимир Федорович Курманевич, кін. 1930-х років

    Під час розгрому одеського угруповання противника, 9 квітня 1944 року в боях було звільнено село і станцію Вигода. Вже у червні, Володимир надходить в розташування стрілецького підрозділу 3-го Українського фронту. У серпні 1944 року приймає участь в Яссько-Кишинівській стратегічній операції, в результаті якої була звільнена вся Молдавська РСР, а Румунія оголосила війну Німеччині. Під час цієї операції, 22 серпня військовий Курманевич В.Ф. отримав поранення. У вересні радянські війська вступили на територію Болгарії і до кінця місяця звільнили її, потім була Белградська стратегічна операція, в результаті якої звільнена столиця Югославії Белград і велика частина Сербії. У жовтні 1944 - лютому 1945 років фронт частиною сил брав участь в Будапештській стратегічній операції. Війська форсували Дунай і захопили плацдарм на його правому березі. У січні 1945 року Червона Армія відбила контрудари противника, який намагався деблокувати оточене в Будапешті угруповання.

    В перший день нового переможного року — 1 січня 1945-го в бою за опанування в угорському с. Пуставам, комбат Курманевич В.Ф. вогнем свого кулемета відсік і розстріляв взвод ворожої піхоти, яка тримаючи оборону надвигалася на допомогу. При цьому було знищено дві вогняні точки противника. Згодом, в ніч на 20 січня на південному заході від м. Секешфехервар в Угорщині, Курманевич висунув свій кулемет на фланг — забезпечував просування батальйону вперед, при цьому було подавлено три вогняні точки противника та знищено до 25 німецьких солдатів і офіцерів. За цей подвиг, старший сержант, командир кулеметного розрахунку 1-го стрілецького батальйону, 129 стрілецького полку, 93 Стрілецької Миргородської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії, Курманевич Володимир Федорович нагороджений Орденом Слави III ступеню. 13 лютого 1945 року радянські війська звільнили місто Будапешт від німецько-фашистських загарбників. Згодом, в післявоєнний час Курманевич В.Ф. отримав медаль “За взяття Будапешту”.

    Нагородний лист (оборот) Курманевича В.Ф. 1945 рік

    Командуванням була поставлена задача — таємно вийти у фланг противника і відкрити неочікуваний вогонь по населеному пункту Аласка, Угорщина. З поставленою задачею Курманевич впорався. На місці, зі своїм розрахунком кулеметників неочікувано для противника відкрив ураганний вогонь. Відволікаючи основні сили ворога на себе, ризикуючи життям, тим самим надав можливість успішно стрілецьким підрозділам зайняти населений пункт Аласка. В цьому бою особисто комбат Курманевич подавив дві вогняні точки ворога та знищив 12 німецьких солдатів і в полон взяв чотирьох фріців. За цей бій і подвиг, комбат Курманевич нагороджений орденом Червоної Зірки.

    Потім була Балатонська операція, де Червона Армія зірвала контрнаступ німецьких військ в районі озера Балатон. Успішне завершення цієї операції дозволило без оперативної паузи почати 16 березня Віденську стратегічну операцію, завершити звільнення Угорщини, вигнати ворога зі східної частини Австрії та звільнити її столицю Відень. Старший сержант, командир кулеметного розрахунку Володимир Курманевич завершив свій бойовий шлях в кінці травня 1945 року на території звільненої Латвійської РСР.

    Ветеран, кавалер бойових орденів повертається у своє рідне село Вигода на Біляївщині та йде працювати в сільськогосподарську артіль імені Войкова, в якій незадовго стає завідувачем господарства. В селі відразу після румунської окупації була відновлена артіль, історія якої почалася ще у 1928 році на території Руської Вигоди з приєднанням товариства спільного обробітку землі х. Ленінський Перший (нині с. Сонячне). В післявоєнний час в артілі почали вирощувати колосові культури, соняшник, ячмінь, овес, кукурудзу, просо. Також займаються тваринництвом, а на сільському ставку розводять водоплавну птицю. На початок 1946 року на базі ферми були свині, корови, телята, вівці. На конефермі налічувалось півсотні коней. Працювала тракторна бригада, була своя кузня, де ремонтували сільськогосподарський інвентар.

    Стаття завгоспа артілі ім. Войкова, В. Курманевича у газеті “За Більшовицький колгосп” від 26.04.1947 №33 (1370)

    Поруч з роботою в сільгосппідприємстві, Володимир Федорович також займається активною громадською діяльністю — робітничий колектив бажає бачити його, як представника у місцевій раді. В листопаді 1947 року бере участь у виборах до Вигодянської сільської ради, як кандидат у депутати трудящихся. Тоді місцеві вибори, де водночас обирали представників обласної та районної рад, проходили на одній сільській дільниці — приміщенні колишньої школи біля сучасного православного храму на вул. Шилова. Дільниця охоплювала виборців с. Вигода, хутора Ленінський Перший, селища ім. Красіна (з 1967 року частина с. Вигода), пункту “Заготзерно”, залізничної станції “Дністер” (1920 - кін. 1950-х), колгоспу “Червона зірка”.

    Курманевича Володимира Федоровича таємним голосуванням мешканців сільради, обирають до лав місцевих депутатів. На першому засіданні 28 грудня 1947 року, колеги по депутатському корпусу приймають рішення про обрання Володимира Федоровича головою Вигодянської сільської ради. Йому припали одні з найтяжчих післявоєнних років відбудови та підняття економіки — в сільській раді працюють дві артілі, засновується держлісорозплідник (пізніше радгосп “Плодовий”), починає роботу винрадгосп, находиться потужна Вигодянська машинно-тракторна станція (МТС), яка обслуговувала ледве не половину Біляївщини. В травні 1949 року проводиться телефонізація Вигодянської сільської ради. Відновлюється середня школа та клуб. На посаді голови, Володимир Федорович пропрацював три роки, після наступних місцевих виборів 17 грудня 1950 року, головою сільради обрали фінагента П. Рощіна.

    З лютого наступного року, Володимир Курманевич йде працювати агрономом-рільником у відновлений в 1949 році Біляївський елітно-насінницький радгосп “Главкондитер” на території с. Вигода. Через рік переводиться на посаду завгоспа, спочатку в радгоспі ім. Молотова, а після злиття підприємств в радгосп “Вигодянський”, в останньому стає експедитором, з 1958 року працює комірником сільгосппідприємства. Загалом, колгоспний трудовий стаж склав майже 11 років — за віком, у березні 1965 року Володимир Федорович йде на пенсію.

    В 1962 році син Олексій подарував першого онука Юрія (1962-2012), через рік онуку Елеонору (1963-1976). Юрій Курманевич, продовжив рід двома правнуками Анастасією та Костянтином. Пізніше, в 1990 році від другого шлюбу Олексія Володимировича, народився ще один хлопчик, якого назвали Володимиром, на честь уже покійного дідуся. Наразі в родині Курманевича В.Ф. є вже і четверте покоління.

    Син, Олексій Володимирович Курманевич та його діти: на руках Володимир; зверху вниз світлини Юрія та Елеонори
    Володимир Курманевич (праворуч) разом з дружиною Катериною (ліворуч), вітають на весіллі молоде подружжя Юрія та Оксану Курманевич. 17 червня 1987 рік, Вигода

    Все своє життя Володимир Федорович пропрацював на ниві села Вигода. Мав багато трудових відзнак. Як згадують у великій родині Курманевичів, батько та дідусь ніколи не розповідав про свої військові подвиги у світовій боротьбі з нацизмом, роки пов'язані з життям і смертю. Чомусь ветеран майже ніколи не відвідував культурно-масових заходів з нагоди Дня перемоги, лише були поодинокі зустрічі з однополчанами і ті приносили одне розчарування для ветерана. Напевно в нього були свої погляди на ті страшні роки і на свою участь у Другій світовій війні…

    Зустріч з однополчанами. Курманевич В.Ф. четвертий праворуч. Підмосков'я, 1970

    В останні роки значно погіршилося здоров’я — старенькому ветеранові ампутували ногу. Давалось взнаки фронтове минуле, тяжка і виснажлива щоденна праця. Не стало корінного вигодяньця, фронтовика, кавалера бойових орденів, голови Вигодянської сільської ради, ветерана труда, Курманевича Володимира Федоровича — 19 листопада 1988 року. Майже через місяць, 17 грудня пішла з життя і його єдина дружина Катерина Олексіївна. Разом вони прожили більше ніж півстоліття. Подружжя поховано поруч один з одним, на кладовищі в с. Вигода.

    Історія родоводу корінних Курманевичів багатогранна та цікава великою кількістю гілок... Головне, що вона продовжується, а з нею живе, в’ється нитка літочислення села Вигода на Одещині.

    На світлу пам'ять, подяку та повагу…



    Є. ВОЛОСЄВИЧ
    краєзнавець с. Вигода, ГО "Краєвєд"

    02.05.2020

    Беляевский район
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Карты Google


  • Алтестово
  • Беляевка
  • Березань
  • Важное
  • Васильевка
  • Великий Дальник
  • Выгода
  • Граденицы
  • Дачное
  • Доброжаново
  • Дослидное (Опытное)
  • Ильинка
  • Кагарлык
  • Каменка
  • Ленинское Первое
  • Мариновка
  • Маяки
  • Мирное
  • Новая Ковалевка
  • Петрово (Петровское)
  • Палиевка
  • Секретаровка
  • Троицкое
  • Усатово
  • Хлебодарское
  • Широкая Балка
  • Яски


  • Забытые хутора
  • Дубиново (Дубино, Дубиновка)
  • Калинин (Калиновка)
  • Новый Страссбург














  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю