ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Зникає наша історія, або "моя хата скраю"

    Окнянщина – район, який сформувався на межі трьох історичних регіонів – Бесарабії, Поділля та Херсонщини. Наш край цілком справедливо можна називати багатонаціональним – спочатку тут поселилися поляки, українці, молдовани, потім прийшли росіяни, євреї, німці. Кожна нація залишила після себе пласт культури, якою ми користуємось в побуті, або спостерігаємо поруч. Отож, мова йтиме про культурну спадщину тих, хто жив на нашій землі сотні років тому. Згідно з обласним реєстром в нашому районі культурна спадщина – це зо два десятки пам'ятників учасникам Другої світової війни.



    Кірха в с.Тригради

    І все. З пам'ятками архітектури трохи краща ситуація – туди внесено будівлю колишнього маєтку князів Гагаріних в Окнах та будівлю, де колись розміщувалася церква, а потім її переобладнали в Будинок знань. Не багато, правда?



    Церква в с.Цеханівці

    Є в нашому районі маленьке село Тригради, загублене серед полів та долин. Колись давно село заснували німецькі колоністи, чітко розпланувавши вулиці, будинки. Серед села й досі стоять руїни лютеранської кірхи, яка була побудована у 1914-1915 роках. Даху же давно нема, дерева та кущі коріннями розривають основу будівлі. Побудована в готичному стилі, притаманному для таких споруд, кірха могла би стати чудовою історичною, культурною та туристичною прикрасою нашого району, так як вона ЄДИНА німецька кірха на Ок- нянщині. Та нікому до неї немає справи, заростає собі чагарниками та деревами. Років через десять залишиться фундамент, як згадка...

    Така ж сама ситуація в селі Цеханівці. В чагарниках ще гордо біліє будівля церкви, побудована перед революцією 1917 року. Ніби й намагалися відновити її роботу в селі, але безрезультатно. Тому й віддали приміщення церкви на поталу негоді – вітрам, дощам, снігам...

    З церквами радянська влада боролася все своє існування. І якщо перед війною їх просто зачиняли, перетворювали на склади та клуби, то після війни – цього здалося замало. В Чорній церкву зруйнували в 1960-х роках, в Дубовому – у 1970-х роках, в Ставровому – підірвали у 1983 році. На благо, ще збереглися церкви, побудовані за часів Російської імперії в селах Малаївці, Топали, Володимирівці та Окнах. Вони діють і понині, і є культурно-релігійними центрами Окнянщини.

    Звісно, мені може багато хто перечити, мовляв, та скільки тих руїн церков по всій Одеській області та Україні. Згоден. Чимало. Та чому нам рівнятися на тих, хто таке допустив. Руйнується у них, хай гине і у нас. Так виходить? Чому не навпаки – зберегти те, що дісталося нам в спадок від попередніх жителів району?

    2010 року за підтримки Одеської обласної державної адміністрації було випущено "Туристичний путівник по Одеській області". Знаходимо розділ про Окнянський район і читаємо перелік визначних місць району:
    – Церква князя Гагаріна, в якій розміщується будівля ПТУ в Окнах;
    – Маєток тих же Гагаріних в Окнах;
    – Стелла воїнам, загиблим на фронтах Другої світової війни в Окнах;
    – Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам в Окнах.

    В мене склалося враження, що людина, яка подавала ці відомості, ніде, крім Окон не бувала. Оминути увагою, наприклад, ті ж Тригради, джерело "Дівочі сльози", чи столітні церкви району – це просто абсурд. Не говорячи вже про саму статтю, "злизану" з брехливої "Історії міст і сіл" з датою заснування селища – 1791 рік. В цьому році було підписано Ясський мирний договір, за яким від Туреччини до Російської імперії відходили землі між Бугом та Дністром. В нашому випадку – це землі, південніше річки Ягорлик. Окни до цієї дати, як і до цих земель, ніякого відношення не мають, так як на той час селище знаходилося північніше річки Ягорлик і входило в склад Речі Посполитої, а в картографії селище відоме ще з 1750 року.

    Так ось, з огладу на цю статтю, будучи туристом, я би сюди не їхав. Нічого цікавого нема. Ще й загальне фото селища в статті редактори видання помилково "втулили" до Любашівського району. Трохи сумно навіть. До чого я це веду? Що ніхто, крім нас самих не буде перейматися за землю, де ми народилися і живемо. Добре, що є ще жителі, які можуть і дерева в парку посадити, і джерельце до ладу привести. Але не всі. На жаль, для більшості – "моя хата скраю". Так і живемо.



    Сергій Жосан, член громадської організації КРАЄВЄД
    19.12.2019

    Архів подій

    2023
    2022
    2021
    2020
    2019
    2018
    2017
    2016


    © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України