ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Захарчук Юрій Порфирійович

    ПОЖЕЖНИЙ З АНАНЬЄВА – ГЕРОЙ БОЛГАРІЇ

    Його люди любили і обожнювали. Безстрашний пожежний завжди першим кидався в найризикованіші та найнебезпечніші місця. Легендарний Юрій Порфирійович Захарчук – зразок для наслідування багатьох поколінь. Він є володарем усіх високих королівських почестей в Болгарії, а Орден Корони, який він отримав у 1934 році, вручив йому особисто бельгійський король Леопольд III. Серед численних відзнак Юрія Порфирійовича є: Орден «За цивільні заслуги», Лицарський хрест з короною, Офіцерський хрест та Лицарський хрест Ордену Святого Олександра. Однак він найбільше пишався Орденом «Болгарської вдячності», яким було нагороджено лише три людини.

    Об'єктивно кажучи, Юрій Захарчук не з тих, хто досяг успіху у підприємницькому генії, починаючи з нуля як великий творець конвеєрної системи Генрі Форд або як програміст-мільярдер Білл Гейтс. Ця людина здобула своє усвідомлення у важкій і нещадній боротьбі буквально з вогнем. Бо навіть того, чого він досяг, далеко не мало.

    Юрій Порфирович Захарчук (1890 – 1944)

    Юрій Порфирович Захарчук народився 26 листопада 1890 року у Києві. Нащадок дворянського роду.

    Ще в 16-річному віці він почав займатися пожежною справою, приєднавшись до Імператорської пожежної бригади в 1907 році.

    У 1909 році організував пожежну команду в Ананьєві та був її командиром. Згодом, провівши зміни, сформував в місті дві пожежні команди.

    До речі, на сільськогосподарській нараді Ананьївського повітового земства 24 травня 1909 року розглядалося питання «Про влаштування повітової сільськогосподарської і кустарної виставки в 1910 році в Ананьєві», де в пропонованому відділі «Протипожежні вироби» повинні бути представлені: пожежні обози, хімічні вогнегасники; приналежності для буріння артезіанських колодязів; зрошувальні приналежності.

    Ананьївська пожежна команда початку ХХ століття. З фондів Ананьївського історико-художнього музею.

    Потім, у 1915 р., Захарчук був організатором пожежної команди в Житомирі, де своїми вмілими діями та розпорядженнями врятував від пожежі 20-й Галицький полк.

    З початком Першої світової війни він вступив до лав російської імператорської армії.

    У 1921 році Ю. Захарчук, вже білоемігрант, переїжджає до Константинополю. Організує пожежну команду в Бююк-дере, що розташовано на європейському березі Босфору.

    Але особливості місцевого життя принесли свої корективи. Коли в місті траплялася пожежа, то турки не гасили її, а просто сідали на навпочіпки навколо вогню і молилися Аллаху. Влада Константинополя прийняла пропозицію Захарчука, виписавши з Франції дві пожежні автомашини і спорудивши десяток возів з бочками. Але в Константинополі не прийнято було нумерувати будинки на вулицях, що ускладнювало здійснення оперативної допомоги при пожежах. Тоді Захарчук запропонував владі пронумерувати будинки. Знову ж з Франції привезли емальовані таблички з номерами будинків, рознесли їх по вулицях і там, прямо на вулицях, їх вивантажили. Турки повинні були самі вибирати номери для своїх будинків. Але тут проблема. Європейські цифри для них виявилися незрозумілими. Вони вибирали номери за принципом «який красивіше». В результаті, скажімо поряд з будинком за номером 89 стояв будинок 18, або будинок з номером 66 сусідив з будинком 29. До того ж таблички з номерами часто прибивали до будинку догори дригом або боком. Загалом, задумана акція Захарчука не привела до порядку на вулицях, а ще більше погіршила безлад. Але навіть попри ці обставини, Захарчук на своїх машинах з бочками води не міг проїхати до пожежі через те, що на вулицях лежали корови або осли, стояли якісь ларьки, а то й спали самі турки. Ніщо не могло їх зрушити з місця. Аж надто міцно аборигени трималися за свій звичний побут.

    Складні умови роботи та політична ситуація в Османській імперії, яка проживала майже свої останні дні, не дозволяла йому повністю реалізуватися, і він разом з дружиною і п'ятирічною дочкою виїхав до Болгарії.

    Поручик, улюбленець дам, франт – Юрій Захарчук організував в 1923 році першу в Софії професійну пожежну команду. Успішній кар'єрі бравого брандмейстера послужили його непересічна енергія та знання і розпорядливість при порятунку відвідувачів Державного народного театру під час катастрофічної пожежі, яка сталося ввечері 11 лютого 1923 року.

    Князь Олександр Ратієв в своїх мемуарах писав: «Потрапивши на пожежу випадково і бачачи розгубленість місцевих пожежних, при порятунку заблокованих вогнем глядачів у палаючий будівлі, він енергійно виділив з натовпу присутніх роззяв найбільш енергійних і розіслав їх по сусідніх хатах – шукати і приносити до місця пожежі великі килими. Коли почали їх зносити, він змусив інших глядачів тримати їх біля стін палаючої будівлі, а глядачам всередині театру, загнаним на верхній поверх і дах, що опинилися в безвихідному становищі, наказав стрибати вниз на килими... На наступний ранок тодішній прем'єр міністр Болгарії Олександр Стамболійський викликав Захарчука до себе і з'ясувавши, що його ініціатива не випадкова, а що він закінчив спеціальну школу пожежних командирів у Петрограді, відразу ж його призначив шефом пожежної справи в столиці. У дуже короткий термін своєю вимогливою строгістю, в поєднанні з невпинними турботами про побут своїх підлеглих, і, звичайно, завдяки неабияким адміністративним і організаторським здібностям, пожежну справу в Софії Захарчук поставив на таку висоту, що незабаром з'явилася приказка: "Юра Захарчук на пожежі ще за п'ять хвилин до ії початку!"».

    Керівниками пожежних команд в багатьох містах Болгарії стали його колишні підлеглі. За довгі роки служби Ю. Захарчук став найпопулярнішою особою не тільки в Софії, а й у всій Болгарії. Так, наприклад, на виставці в Пловдиві в 1937 році, можна було побачити вивіску: «Моды дамских шляп «Юра Захарчук».

    У 1924 році він приступив до модернізації пожежної станції за допомогою громадського фонду "Пожежна справа". Також організував перші курси пожежних, а потім і шестимісячні професійні курси для командирів.

    У тому ж 1924 році в Болгарії, за наполяганням Захарчука, з'явився перший пожежний автомобіль для тютюнової фабрики, а у 1925 році для столиці було імпортовано першу пожежну машину "Renault" з Франції, а сам Захарчук пройшов спеціальний курс з управління на заводах виробника.

    Минали роки і столична пожежна команда ставала все сильнішою й ефективнішою. У 1930-му його команда на міжнародному огляді пожежних виборола перше місце!

    Юрій Захарчук особисто проводив навчання пожежників. Він виїжджав в десятки міст країни, де з командою влаштовував навчальні пожежі і показував, як їх треба гасити. Так, на запрошення муніципальної ради м. Пловдив в 1927 році пожежний командувач столиці висловив свою думку щодо майбутнього регулювання роботи місцевої пожежної команди. Його звіт було розглянуто на засіданні Пловдивської міської муніципальної адміністрації. Через кілька днів Захарчук прибув до міста у супроводі групи софійських пожежників та двох пожежних автомобілів для проведення демонстраційних вправ для роботи з ними. У центрі міста Захарчук влаштував пожежу і на допитливих очах жителів міста керував роботою пожежників на його гасінні. Муніципалітет здійснив конкретні заходи щодо реальної реорганізації пожежної служби згідно рекомендацій, даних Юрієм Захарчуком і в 1928 році уклав угоду з німецькою автомобілебудівною компанію «Magerus» на постачання протипожежних автомобілів та техніки.

    Мемуарист Бернард Розенберг повідомляв, що на пожежу Захарчук виїжджав на білому коні з двома кінними сигнальниками, які прямували трохи віддалік та передавали необхідні розпорядження за допомогою своїх труб. Про самого начальника всіх пожежних говорили, що він був поранений при одній пожежі і частина його голови була покрита платиновою пластиною.

    Його пожежне депо, яке розміщувалось в будівлі між софійськими вулицями Раковські, Екзарх Йосип і Тетевенська, часто відвідували високі гості, яких зустрічав сам Юрій Захарчук в красивій темно-синій уніформі. Він завжди був гордий тим, що хустка одного з гостей, якому він пропонував провести нею по металевих частинах пожежної машини, залишилася такою же чистою, як і до того.

    Його, як вогню, боялися ділки, які пожежею намагалися прикрити свої махінації, тому що їм, як правило, це не вдавалося.

    У 1932 році на огляді пожежних команд в Лондоні його пожежники посіли перше місце. На другому місці опинилася команда з Берліна, яка вважалася кращою в Європі.

    9 квітня 1936 року мер Софії нагородив 31 пожежника із Софійської протипожежної частини спеціальними відзнаками "За мужність на пожежах" та "За відмінну службу" (посередині фотографії у формі та кашкеті – Ю. Захарчук)

    Жителі Софії від мала до велика знали Захарчука. Знали і любили, тому що завдяки його праці було врятовано життя та майно сотень людей.

    В софійському гумористичному листку під назвою «Вопль» навіть з'явилися вірші:

    В медной каске – кум пожарный
    Забредёт к кухарке вдруг…
    Дам смущает легендарный
    Наш брандмейстер Захарчук

    «У російській церкві Софії він був членом опікунської ради. – згадував Іван Тінін. – Юрій Захарчук завжди входив до храму в своєму прекрасному офіцерському вбранні начальника пожежної охорони Софії. Цю форму він придумав сам. Вона була настільки елегантною і красивою, що, як мені здавалося, всі жінки ахали, побачивши його. Увійшовши до храму, він завжди знімав свій офіцерський кашкет і одягав чорну шовкову шапочку, схожу на ярмулку, ніколи не показуючи своєї непокритої голови».

    З часом Захарчук відповідав за всю пожежну охорону країни. Саме завдяки своїй особистій мужності, професійної розбудови протипожежної організації, міцної дисципліни та постійній та безкорисливій боротьбі з вогнем, він очолив керівництво пожежної служби в національному масштабі.

    Почалася Друга світова війна. 23 серпня 1943 року Об'єднаний комітет начальників штабів США і Великобританії ухвалив рішення про нанесення авіа ударів по території Болгарії. Особливо страшними були 1943-44 роки, коли над Софією з'являлося одночасно по кілька десятків бомбардувальників. Місту було завдано значної матеріальної шкоди внаслідок численних пожеж, що почались в результаті вибухів.

    Але доблесні пожежні завжди були готові до боротьби. Вони намагалися в лічені хвилини опинятись на місці подій і кидалися в битву. І майже завжди з ними був їх начальник, батько і вчитель, Юрій Захарчук.

    У 1944 році в Болгарії комуністи і їх прихильники здійснили державний переворот, в країну вступили радянські війська.

    Життя цієї прекрасної людини обірвалося 10 вересня 1944 року, відразу після перевороту. Захарчук застрелився. Він не хотів бути репресованим і зробив свій вибір, залишив короткий лист із таким текстом: «Я чесно служив Болгарії 20 років. Я не брав участі в жодних політичних справах. Я люблю Росію та Болгарію. Привіт моїм колегам пожежникам».

    На подив багатьох, новий політичний уряд дозволив поховати Юрія Захарчука у формі з усіма болгарськими та іноземними державними нагородами.

    Незважаючи на час, що минув відтоді, ім'я видатного пожежного з вдячністю згадує не одне покоління болгар. У 1999 році, без будь-яких вагань або суперечливих думок серед болгарських професійних та громадських кіл, Міністерство внутрішніх справ Болгарії оголосило Юрія Порфировича Захарчука «Пожежником ХХ століття».

    Щороку в День пожежника, 14 вересня, вони підносять квіти до його могили у Софії... Ну а ми можемо пишається тим, що і в історії Ананьєва така людина залишила свій слід.

    Олег Климчук

    За матеріалами:
    1. Косик В. «Что болгарская столица – это русский уголок…» // Родина. – 2009. – № 4. – С. 30–34
    2. Крупева Р. Легендарният пожарникар Захарчук // Национален Подем. – 2007. – № 19. – С. 7
    3. Мангачев П. И. Юрий Захарчук – пожарникарят легенда // Русистика без граници. – 2017. – Том I, Книжка 3. – С. 22–27
    4. Михнева Р., Грозев К., Рупчева Г. "Малката Русия" на жълтите пакета. – София: Камея Груп ЕООД, 2016. – 246 с.
    5. Над 70 години противопожарна служба в Пловдив // SOS112. – 2020. – № 5. – С. 13
    6. Тинин И. Бытие. Исход. Второзаконие: (История глазами очевидца): Династия Тининых и иже с ними. Воспоминания. – Волгоград: Изд-во Волгогр. гос. ун-та, 2001. – 357, [26] с.
    7. Шапка М. Відомий пожежний Житомирщини // Надзвичайна ситуація. – 2015. – № 3. – С. 50–51
    Ананьевский р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google


  • Херсонская губ.
  • Одесская губ.


  • Ананьев
  • Гандрабуры
  • Долинское
  • Новогеоргиевка


  • Ананьевский уезд


  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України