СЕЛА ОКНЯНЩИНИ НА СТАРОДАВНІХ КАРТАХ

«Села Окнянщини на стародавніх картах» – це шанс побачити, як картографи зображували появу населених пунктів району на картах в давнину. Можна прослідкувати, як змінювалися риси географічних орієнтирів – річок, балок, в якій послідовності появлялися перші населені пункти. Тогочасні географи не завжди точно передавали топографічну правдивість, інколи просто копіюючи дані з інших карт, повторюючи помилки своїх попередників.

Наприклад, річка Тростянець, що тече через с. Чорну, довгий час називалась теж Чорною, і вже на початку ХХ ст. була помилкова названа Тростянцем. Справжній Тростянець бере свій початок в Подільському районі біля села Романівка, тече з півночі на південний захід через Нестоїту, Нову Кульну, Стару Кульну, Гавиноси, Дігори і вже в Топалах з’єднується з річкою Чорною, котра, як уже було сказано, помилково називається сьогодні Тростянцем.

Перші картографічні джерела, які стосуються Окнянського району Одещини відносяться до середини XVIII століття. В той період ця територія була в складі Брацлавського воєводства Речі Посполитої.

Карта 1750 року поки що є найдавнішою картою, де зображено села Окнянщини. В місці впадіння Тростянця в Ягорлик ми бачимо поселення «Слободка», далі вище на північ по Ягорлику незрозумілу назву поселення на місці сіл Довжанка або Малаївці. Вище йдуть «Окно», «Фолери» (суч. Флора) і Любомирка. На самому ж Тростянці на місці Топал бачимо «Чебанов» і трохи вище за течією «Черно». Назва села Топали пішла від чабана татарина, який тримав на місці села загін для худоби. Він кульгав на одну ногу (топав), тому це прізвисько спочатку прикріпилося до нього, а потім і до селища - селяни купували худобу «у топалого», проїздили «повз топалого». Версію з татарським чабаном і підтвердила карта 1750 року.

На карті 1770 року ми вже бачимо села «Topalika» (Топали), «Czercza» (Чорна) та «Gawronow» (Гавиноси) на річці Тростянець, та села «Dubowo» (Дубове), «Ilia» (Ілія) та «Оknо» (Окни) на Ягорлику. 2018 року в Дубовому було знайдено османську срібну монету XVIII століття.

На карті італійського картографа Занноні біля сіл «Tarpalia» (Топали), «Czerna» (Чорна) та «Gawranow» Гавиноси схематично зображено цервки. Згадки про першу церкву в Гавиносах відносяться до 1749 року. В цьому році князь Станіслав Любомирський призначає священика Афанасія Борща в своє село до новозбудованої церкви Святого Воскресіння. Це і є перша згадка про Гавиноси. 1893 року в біля Гавинос в урочищі Аркас при добуванні вапна було знайдено підземний хід, який розділявся на два коридори. Чим далі закінчилася ця історія – не відомо. Можливо, це була таємна криївка розбійників чи гайдамаків, які ховалися тут від влади. В селі Чорній церква відома з 1748 року, де священиком працював Данило Харжевський.

На фрагменті карти 1788 року ми бачимо села «Czorna» (Чорна), «Tarpalia» (Топали) та «Gawranow» (Гавиноси). Біля Чорної на картах цього періоду зображено велике озеро, яке зникає з карт тільки наприкінці XVIII століття.

Нижче села «Tapalia» (Топали) вказано село «Kisоlen» (Кісколунг/Тисколунг) – сучасна Довжанка. Також біля населених пунктів схематично зображено наявність церкви в селі.

На карті вказано село «Tarpalia» (Топали) зі схематичним зображення церкви. Вище течією річки знову зображено велике озеро на місці села Чорна.

На річці Ягорлик вище сучасного села Флора (на карті Ноra) вказано село «Kosy» (Коси) та «Kosy Turecku» (Коси Турецькі). Також, між «Topala» (Топалою) та «Gavonoza» (Гавиносами) зображено село «Dyhory» (Дігори). Назва села Дігори походить від польського «дві гори», так як село лежить між двома пагорбами. Річка Тростянець на карті вказана як річка «Topala» Топала.2018 року в селі Дігори було знайдено наконечник спису XVIII століття, який зберігається в фондах археологічної виставки Чорнянської ЗОШ.

На карті від гирла Ягорлика ми бачимо села: Дойбани, Дубове, Ілія (Розівка), Кисколунг (Довжанка), Малаешти (Малаївці), Окни, Флера. На схід від Флори зображено село Ставрове.

Велику увагу істориків та дослідників привернуло село Ілія (суч. Розівка). Французький інженер Франц Де Волан, який у 1791 році описував Одещину, писав про село: «Илия – деревня с церковью. Почва черноватая и лучше, чем в окрестностях двух предыдущих поселений, поэтому эта деревня существует дольше, чем остальные. Здесь имеется несколько посадок плодовых деревьев, водяная мельница на реке. Число жителей достигает 32 семей, столько же и домов. На вершине холма возле кургана находятся засыпаные замлей развалины, несущие отпечаток древности, а на самом кургане квадратный цоколь какогото довольно прочного здания или башни – все из тесаного камня и цемента». На ці вищевказані руїни посилаються в подальшому дослідники Григорович (у 1876 році) та Петрунь (у 1928 році).

Один з курганів, що знаходиться біля села Розівки зберіг в народі свою назву – Канторова могила. Саме на його вершині і знаходяться невідомі руїни. Археологи Ігор Сапожніков та Юрій Болтрик в статті 2017 року «Ягорлыкские курганы близ Днестра: история изучения, картография и топография» так пишуть про цей курган: «…Конторовая не от слова контора, а вероятнее всего, от кантора (с польского – обмен валюты, с украинского – весы «безмен»). Это позволяет предположить, что руины на вершине этого кургана и вокруг него могут принадлежать турецкой таможне, которая стояла недалеко от границы Порты Оттоманской и Речи Посполитой».

2019 року в селі Розівці було знайдено скарб монет Речі Посполитої середини XVII століття. Це 152 мідні монети-соліди, які карбувалися в період 1655-1657 років, що й підтвердило думку про існування тут митниці в давнину.

На вказаній карті, як ми бачимо, помилково було продубльовано деякі населені пункти північної Одещини. Так як в другій половині XVIIІ століття через Окнянщину постійно пересувалися війська, які брали участь в тодішніх російсько-турецьких війнах, то на території району відомі знахідки зброї того періоду. Це, зокрема, залізний кинжал з села Малаївці та залізні малокаліберні ядра з села Довжанки. Всі вищевказані речі були знайдені у 2018-2019 роках і зберігаються в фондах археологічної виставки Чорнянської ЗОШ.

На карті кінця XVIII століття вказані південні землі Окнянщини, які належали тоді майору Ремару. Секунд-майор Іван Данилович Ремар в роки російсько-турецької війни 1787-1791 років займався пошуками рекрутів у нашому краї, томі після війни й отримав за службу землю з хутором Вовчим, яке ним було перейменовано в село Реймарівку.

Подробная милитерная карта по границе Россиии с Турцией 1800 года.
Джерело: clubklad.ru

На початку 1800-х років більшість сіл Окнянщини вже було засновано, як це видно на вищевказаній карті. Також, на ній долина села «Езорна» (Чорної) називається Кармагуль. Дослідження цієї незрозумілої на перший погляд назви дало нам такий результат: «Нижче Кам'янки, – пише тодішній мандрівник Яблоновський, – між Кучманським Шляхом і Дністром до річки Ягорлик розляглась караульсько-ягорлицька пустеля. У самого її початку стояло колись, як би на сторожі, над самим Дністром, містечко Караул (Karawol) c першою згадкою під 1411 роком».