Вікторія Коритнянська
(переклад з рос. О. Звеліндовська)
Ікона, друкарня Фесенко, окупація, Одеса…
Зібрати ці – такі різні слова в одному заголовку і написати цей нарис «допомогла» ікона… Вірніше, хромолітографічне зображення Образу Божої Матері Казанської з Подільського міського краєзнавчого музею. Поясню чому. Безперечно, що за кожним предметом у зібранні музею – історія. Відома чи невідома, коротка чи не дуже, зі щасливим кінцем чи трагічна, але завжди – історія. Невіддільна від часу, в якому жив чи, як кажуть музейники, побутував предмет, та доль людей, які його оточували… І за цією, надрукованою в Одесі на початку 1942-го року, здавалося б, простою «річчю», теж, звісно, історія. Лише час її «народження» чого вартий… Але, мабуть, настав час «вдаватися в подробиці»…
Образ Божої Матері Казанської з фонду
Подільського міського краєзнавчого музею.
В 2022 році реставратори Одеської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України
привезли мені для дослідження з краєзнавчого музею міста Подільська (Одеська обл.) «не рідний» задник від ікони
Божої Матері Казанської. Сама ікона була невеликого формату, друкована, кольорова. Подібні ікони на папері чи
жерсті раніше були дуже популярні серед простого люду (через дешевизну та доступність), видавалися величезними
накладами, а тому, з художнього погляду, високої цінності не мали. Однак на «подільській» іконі, під зображенням
Богородиці з Немовлям був напис румунською мовою:
«Maica Domnului. Зображення Божої Матері Казанської. Aprob. de Bluroul. nz., Odessa, 12 Mai 1942 a. si de Cenz.
Autor. Biser., Odessa, 13 Maі 1942 a.
Tipo… C… grafia Primariei Municipiului Odessa (fond. de E.I. Fesenc… a. 1883) str. Riselievscaia №49. Odessa»,
де «Aprob.» - «Aprobat», тобто "схвалений, дозволений", "Biser." - "biserica": церква, а "fond.", очевидно, "fondator" – засновник.
Незважаючи на те, що напис загалом був зрозумілим, у тексті були скорочення, зміст яких був неясний. За допомогою ми звернулися до носія мови, вченого-археолога та одного з авторів книги «Археологія, історія та політика в Трансністрії 1941-1944 рр.» (2023) Раду-Олександру Драгоман. Виявилося, що слово «bluroul» – це написане з друкарською помилкою слово «biuroul» («birou»), тобто «офіс», а «набір» скорочень «Cenz. Autor. Biser.» є словосполученням слів «Cenzura Autoritatii Bisericesti» або «Cenzura Autoritatii Bisericii», що означає: «Цензура церковної влади».
Зрештою, повний переклад напису на іконі звучав так:
“Мати Божа. Зображення Божої Матері Казанської. Схвалений Офісом (Бюро) Цензури1, Одеса, 12 травня 1942 р. та Цензурою Церковної Влади, Одеса, 13 травня 1942 р. Типо… Х… графія Примарії Муніципалітету м. Одеси (засновник Ю.І. Фесенко р. 1883) вулиця Рішельєвська, №49. Одеса”.
Як бачимо, з тексту напису виходить, що ікона, по-перше, була надрукована в колишній друкарні Фесенка, на той момент – “Другій хромофотоліто-фабриці імені товариша Постишева” [1], яка під час окупації міста була типохромолітографією Примарії Муніципалітету м. Одеси2, по-друге, зображення Образу було схвалено до друку 12 травня – цензурною службою Трансністрії, 13 травня 1942 р. – цензором при Румунській Православній Місії3. Зверніть увагу, зазначення у дужках прізвища Ю. І. Фесенко, а також роки створення ним підприємства, мали, очевидно, не тільки сповістити про повернення легендарної друкарні на ринок друкованої продукції, а й підкреслити традиційно високу якість зображень на релігійну тематику, які випускав заклад.
Про типо-хромолітографію та її творця – Юхима Івановича Фесенка (1850-1926) відомо досить багато, проте період діяльності установи в роки окупації Одеси практично не висвітлений, хоча вона, судячи з вцілілої з тих часів продукції, активно функціонувала4.
Додамо, що пізніше напис на друкованих у друкарні Фесенка зображеннях святих ікон дещо змінився. Зокрема, на виявленій нами в мережі Інтернет іконі «Моління про чашу»5 він, по-перше, став більш «багатослівним», по-друге, привертає увагу більш ніж двомісячний проміжок між датами отримання дозволів на друк, виданих Бюро Цензури та цензором Православної Місії у Трансністрії, по-третє, у написі зазначено, що видавцем ікони є син Ю.І. Фесенко, Микола6, який проживав на той час в одній із квартир будинку, що колись належав його матері - В. Ф. Фесенко7.
Текст напису на іконі «Моління про чашу»:
«RUGAС…….THSIMANIA. МОЛІННЯ ПРО ЧАШУ. Aprob. de B. C., Odessa, 27 August 1942 a. si de Cenz. Autor. Biser., Odessa, 5 Noiembrie 1942 a. Tipo-Cromolitografia Primariei Municipiului Odessa (fond. de E.I. Fesenco in a. 1883), str. Riselievscaia, 49, Odessa. Edit. N.E. Fesenco. [Odessa], str. Otradnaia, 6/4. Видання М.Ю. Фесенко. Одеса, Отрадна вул., 6, кв. 4.».
Примітно, що тексти з візою Бюро Цензури на «нецерковній» продукції, виданій друкарнею Фесенка в роки окупації Одеси8, виконувались як румунською, так і російською мовами (не дублюючи одна одну, при цьому написи румунською зустрічаються частіше) і включали безпосередньо візу «Aprobat B.C. («B.C.» - «Biuroul Cenzura)», (рос. мовою: “Печать разрешено Бюро Цензури” або “Б.Ц.”)”, дату схвалення до друку, назву друкарні та її адресу, без згадування імені та прізвища Миколи Фесенка.
Однак повернімося до ікони, вірніше, її провенансу. Ікону було знайдено в 2021 р. у занедбаному після смерті власника будинку жителя села Гавиноси (Подільський район, Одеська обл.) - Василя Семеновича Кожухаря, працівницею Подільського міського краєзнавчого музею О.В. Кобилюк.
Будинок Кожухаря В. С.
Зарості високого бур'яну, перерита щурами і кротами підлога, заткані густою павутиною стіни, порожнеча і холод нежитлових кімнат… І… На одній із стін - Образ Божої Матері Казанської. Коли та яким чином потрапила іконка до будинку Василя Семеновича? Чи захищала вона його власника, чи служила оберегом для його рідних? Чому не зазіхнули на неї злодії, і як уцілів Образ – виконаний на папері і прикритий зі звороту сточеною жуками-деревогризами тонкою фанерною дощечкою, в напівзруйнованому будинку? На жаль, відповіді на ці питання ми навряд чи колись отримаємо… Все, що у нас є – фото нашого героя та його спогади9 про пережитий голод 1932-1933 рр. в с. Гавиноси.
Власник будинку, де було знайдено ікону, нині вже покійний, Кожухарь В. С.
З фотокартки трохи посміхаючись, на нас дивиться високий, статний чоловік із гвардійським значком на грудях, у простій військовій формі, мабуть, рядовий Червоної Армії… Очевидно, що Василь Семенович – учасник Другої світової війни. Однак жодної інформації в базах даних пошукових сайтів (ЄБД «Меморіал», ЄБД «Пам'ять народу 1941-1945 рр.» та «Подвиг народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.») про Кожухаря В.С., народженого 21 серпня 1921 р. в селі Гавиноси знайти не вдалося. Водночас серед учасників Другої світової значиться однофамілець та повний тезка Василя Семеновича – Василь Семенович Кожухарь, 1910 року народження, уродженець молдавського села Циплешти. Згідно з виявленою нами інформацією, Василь Семенович із Циплешт служив у 1302-му стрілецькому полку, 22 квітня 1945 р. був поранений, відправлений до шпиталю, де, на жаль, помер. Могила його знаходиться у Польщі, у місті Рибник на цвинтарі Старий Цментарж. Вдома, в рідному селі, на Василя Семеновича чекала дружина – Кожухарь Єлизавета Степанівна… А в Гавиносах? На «нашого» Василя Семеновича чекали батьки, дружина Лідія та сестра, теж Єлизавета… Цікаво, чи не так? Багатомільйонна Червона Армія, і в ній всього два Василя Семеновича з прізвищем Кожухарь (один, нагадаємо, «неврахований» і це при тому, що і прізвище, і ім'я, і по батькові досить поширені – авт.), один із яких повернувся додому живим, інший – загинув, не доживши до Перемоги трохи більше тижня.
А тепер спробуємо вписати «нашу» ікону у спільну канву подій. Отже, 12-13 травня 1942 р. дозволом двох цензурних служб в окупованій Одесі їй, по суті, було надано «право на життя». А що діялося в ці дні в місті та за його межами? Вже відслужено урочисті молебни, закінчено прийоми та паради з нагоди «святого свята румунської нації» – дня незалежності Румунії [11, 12]. У місті розпочато приготування до 14 травня – Дня пам'яті героїв війни [13, 14]. Водночас… 12 травня розпочато другу битву за Харків. Для Червоної Армії вона обернеться незабаром найбільшою катастрофою, для військ Вермахту стане, на думку багатьох військових експертів, останньою великою перемогою у Другій світовій. Цього ж дня в газеті «Правда» було опубліковано промову Черчілля по радіо, яка настільки була переконливою, що запобігла повторенню жахів хімічних атак Першої світової: «…Якщо ??Гітлером буде скоєно цей новий злочин (йдеться про намір Німеччини використати проти Радянського Союзу отруйні речовини ? авт.), Англія застосує свою велику і зростаючу перевагу в повітрі на Заході для ведення хімічної війни в найширших масштабах проти військових об'єктів Німеччини. Використання отруйних речовин Німеччиною проти СРСР розглядатиметься британським урядом так, якби ці речовини були використані проти Великобританії. Нехай Гітлер вибирає, чи хоче він додати цей новий жах до всіх жахів повітряної війни» [16]. Німецьке командування, оцінивши всі ризики, відмовилося від застосування отруйних газів на східному фронті.
Наступний день – 13 травня. Дванадцятирічна Таня Савичева зробила цього дня у своєму щоденнику останній запис: «Мама 13 травня о 7:30 ранку 1942 | Савичеви померли | Померли усі | Залишилася одна Таня» [4].
«13 травня. Середа. Весь день дощ, туман, що спливає, свинцево-крейдові зловісні хмари, холод. (А вночі перед цим години дві жахлива гроза). Ніби взято Керч» [18], – записав у далекій Франції Іван Бунін.
«Керченська» катастрофа справді була вже близькою.
«У суботу почався наступ німців у Криму. Вдало – сорок кілометрів в день. Керч. Нині ніби зупинили. Там застосовується новий вид зброї: розривається на людях шкіра», – читаємо в Ірини Еренбург [5].
До перелому у Великій війні було ще далеко. Але він буде, і війна, ми знаємо, закінчиться нашою Перемогою.
Авторка дякує директорці Подільського міського краєзнавчого музею О.В. Звеліндовській (Кобилюк), співробітнику Відділу Преісторії Інституту археології імені В. Пирвана Румунської Академії наук (Бухарест) Р.-А. Драгоман, власнику ікони «Моління про чашу», який побажав залишитися невідомим, а також В. Михальченко, А. Гладковій та Д. Невмивако за допомогу у написанні публікації.
Примітки:
1 Бюро Цензури було організовано з дозволу губернатора Трансністрії, проф. Г. Олексяну при Центрі пропаганди та преси у м. Одесі (Припис №10385 від 19.03.1942 р.). Керівником Бюро було призначено Г. Пислару [9]. У наступних випусках «Одеської газети» неодноразово публікувалися «Повідомлення» із докладним висвітленням порядку проходження цензури. Текст першого такого «Повідомлення» наводиться нижче: «Згідно з наказом пана професора Г. Олексяну, Губернатора Трансністрії, в Одесі при Центрі Пропаганди створено Бюро Цензури, метою якого є контроль різного роду текстів, що підлягають розмноженню та публікації, байдуже якою мовою б вони не були написані.
Бюро встановлює такий порядок цензури:
1. Жоден текст (книги, газети, журнали, брошури, наукові праці, ділові та комерційні книги, афіші, програми, запрошення, візитні картки, реклами тощо) не може бути надрукований без спеціального на те дозволу, виданого Центром Пропаганди Губернаторства Трансністрії. Прохання про видачу таких дозволів мають адресуватися: «Центру Пропаганди, Одеса».
2. Контролю Бюро Цензури при Центрі Пропаганди обов'язково підлягають також тексти вивісок установ, фабрик, заводів, магазинів тощо. і т.д. Усі ці тексти повинні мати дозвіл Бюро Цензури.
3. На тексти, дозволені Центром Пропаганди, ставиться віза: «Дозволяється до друку. Центр Пропаганди, Бюро Цензури». Одночасно Центром Пропаганди проводитимуться граматичні та стилістичні виправлення текстів румунською мовою.
4. Тексти для отримання цензурної візи повинні подаватись у 2 примірниках.
5. Віза "Дозволяється до друку" не може ставитися на вже надруковані роботи.
6. Негайно після друку тієї чи іншої роботи друкарні зобов'язані доставляти до Бюро Цензури при Центрі пропаганди по 10 екземплярів надрукованої роботи.
7. У разі порушення викладених правил видавці, завідувачі друкарень, художники, які виконують вивіски, реклами тощо, завідувачі штемпельних фабрик тощо, караються, згідно із законами.
8. Бюро Цензури знаходиться в приміщенні Одеського Центру Пропаганди – Садова вул., кут вул. Короля Михайла I, (Преображенська). Прийом від 8-13 год. Директор Одеського Центру Пропаганди Георгій Г. Пислару» [10].
2 згідно з даними з книги О. Бабича «Одеса 1941-1944. Пережити окупацію» (2020 р.) у жовтні 1942 р. в Одесі працювало 19 друкарень (до війни – 27). Окрім колишньої друкарні Фесенка, також функціонували друкарні: Одеської газети («Od. gaz») (крім газет, підприємство займалося випуском службових посвідчень, програм театральних та концертних виступів, розташовувалася за адресою вул. Пушкінська, 32), «Graiul Romanesc» (найменування цієї установи зазначено, зокрема, на програмках театральних та концертних виступів), Єпархіальна друкарня при Румунській Православній Місії (займалася випуском підручників Закону Божого, брошур та місіонерської літератури) [3], Штемпельна фабрика та друкарня Одеського муніципалітету, що розташовувалась за адресою вул. Рішельєвська, 31 (приймала замовлення від державних та громадських установ, а також від приватних осіб, на всілякі друкарські та палітурні роботи, штемпеля, печатки та ін.) [2, 7] та ін. Крім друкарень випуском етикеток, реклам та тари з виконаними на ній простими та художніми літографськими роботами також займалися літографські цехи (наприклад, літографський цех при Картонажній фабриці Одеського муніципалітету за адресою вул. Колонтаєвська, 24) [15].
3 на жаль, знайти інформацію, хто був цензором при Румунській Православній Місії в 1941-1942 роках не вдалося. У 1943 р. цензором усіх релігійних видань, з благословення Владики Віссаріона та згідно з розпорядженням губернатора Г. Олексяну, був призначений Радник Православної Місії, протоієрей о. Федір Рудяку [6].
4 матеріали, що стосуються роботи типо-хромолітографії Фесенка у роки окупації Одеси, досить великі та будуть представлені в окремій публікації.
5 текст напису на іконі «Моління про чашу», взято за згодою власника з фотографії до викладеного на сервісі оголошень України «OLX» сповіщення про продаж твору.
6 Фесенко, Микола Юхимович (5.12.1887, Одеса – 7.10.1945, Одеса). П'ята за рахунком дитина у родині Івана Юхимовича та Віри Феодосіївни Фесенко. З 1906 по 1920 р. працював у типо-хромолітографії батька, спочатку службовцем, з 1914 р. – відповідальним завідувачем. З 22 жовтня 1941 р. з дозволу румунської влади приступив до відновлення типо-хромолітографії, як технічний керівник забезпечив введення в експлуатацію та пуск підприємства (у січні 1942 р.), з жовтня 1942 р. по 10 квітня 1944 р. – директор установи. Прізвище та ініціали М.Ю. Фесенка на надрукованих у друкарні іконах вказувалися відповідно до авторського права, яке йому належало [1].
7 Фесенко, Віра Феодосіївна (1862, Одеса – 1930, Одеса) [1]. Дружина Ю. І. Фесенко та мати М. Ю. Фесенко. За адресою вул. Відрадна, 6 розташовувався триповерховий прибутковий будинок Віри Феодосіївни, збудований у кінці 1890-х – початку 1900-х рр. [8].
8 узагальнено дані з опублікованих у літературних джерелах наказів та розпоряджень, а також різноманітних посібників та інструкцій Одеського муніципалітету для населення, різного роду бланків (для виписок з метричних книг тощо), дозволів на поховання, відкриття установ та ін., довідок з місця роботи, студентських квитків, залікових книжок (Одеського університету), шкільних табелів та етикеток, зокрема, Одеської фабрики спиртних напоїв та Першої одеської консервної фабрики, що випускалися друкарнею Фесенка протягом 1942-1944 рр. [2, 7]
9 спогади записав учень 7-го класу середньої школи №8 Чегурко О. м. Котовськ Одеської області, 18 березня 2008 р.:
“Народився Кожухарь Василь Семенович 28 серпня 1921 року в селі Гавиноси. В роки Голодомору йому було 12 років.
— Батько прийшов з війни, залишився без ноги. Нас, дітей було троє. Восени, коли був голод, ми виноград мололи,
додавали трохи борошна і з цього пекли коржі. Завдяки тому, що була корова ми вижили, — згадував Василь Семенович” [17].
Література:
- Архівно-слідча справа Фесенка М. Ю. №24910-П
- Бабич О. В. Одеса 1941–1944. Пережити окупацію. Одеса: Чорномор'я, 2020. 592 с.
- Буг. №110 від 22.05.1943 р.
- Дитяча книга війни: щоденники 1941–1945. М.: Аргументи та факти: АіФ. Добре серце, 2015. 479 с.
- Еренбург І. Я бачила дитинство та юність XX століття. М: АСТ, 2011. 347 с.
- Молва. №155 від 12.06.1943 р.
- Одеса. 1941–1944. Невідомі сторінки: [книга-альбом] / Уклад: М. Пойзнер, А. Грабовський, О. Губар, О. Етнарович, Г. Михайлов, А. Кисловський. Одеса: ТЕС, 219. 240 с.
- Одеса, Відрадна вулиця, 8. https://www.photobuildings.com
- Одеська газета №63 від 11.04.1942 р.
- Одеська газета №70 від 26.04.1942 р.
- Одеська газета №78 від 10.05.1942 р.
- Одеська газета №79 від 12.05.1942 р.
- Одеська газета №80 від 14.05.1942 р.
- Одеська газета №81 від 16.05.1942 р.
- Одеська газета №114 від 03.07.1942 р.
- Промова Черчілля по радіо. Правда. №132 від 12 травня 1942 р.
- Спогади про голодомор, 2008 р. (архів Подільського міського краєзнавчого музею)
- Щоденники І. А. Буніна, 1942-1953 рр., https://www.odessitclub.org
Публікація:
Коритнянська В. Ікона, друкарня Фесенко, окупація, Одеса… //
Одеський альманах. 2023. №94. С. 281—289 (рос.)
Опубліковано на сайті: 02.11.2024 року
|
