Після проголошення 7 листопада (за стар. ст.) 1917 року Третім Універсалом Української Народної Республіки (УНР)
Центральна Рада розпочала активний рух в бік запровадження власних грошових знаків та створення
національної фінансової системи. Для друку грошових знаків потрібна була друкарня, що мала відповідні
технології та новітнє устаткування. Окрім київської друкарні Василя Кульженка українські гроші
друкувалися також в друкарні Юхима Фесенка в місті Одеса. В різний час їх також друкували в
Івано-Франківську (в той час Станіславові), Кам'янці-Подільському, у Варшаві та Берліні.
Друкарня Юхима Фесенка
У 1917 році грошовий «голод» охопив всю Російську імперію. Особливо сильно страждали віддалені від столиці міста. Не була винятком і Одеса. Банки цих міст вирішили звернутися до Генерального секретаріату України з клопотанням про випуск своїх грошей. Гроші друкували різні друкарні. Купюри 3, 5, 10 рублів друкувалися в друкарні Південно-російського товариства друкарської справи. 25 і 50 рублів — в друкарні Мойсея Шпенцера. 5, 15, 20, 50 копійок (паперові марки-гроші) — в друкарні Фесенко. До кінця 1918 року сума випущених «розмінних білетів міста Одеси» перевищила 220 мільйонів рублів.
Розмінні “білети” міста Одеса, 1917 р.
Фото з архіву Подільського міського краєзнавчого музею.
В буремні 1918-1919 роки друкарня Фесенко в якій раніше українською владою друкувалися гроші Української
Народної Республіки, використовувалася почергово як денікінцями, так і більшовиками,
залежно від того, хто захоплював владу. Звісно, що обидва формування не мали ще своїх затверджених грошових знаків.
В грудні 1918 року Одесу захопили денікінці, які одразу ж зайнялися «грошівництвом». Вони почали друкувати та випускати в обіг українські казначейські знаки купюрами 50 карбованців, використовуючи для цього друкарню Фесенка. Виготовлені денікінцями гроші були прозвані в народі «лопатками» (через зображення на купюрі селянина з лопатою). Війська Денікіна перебували в Одесі близько трьох з половиною місяців, після чого були вигнані звідти радянськими військами. Перебуваючи в Одесі, більшовики продовжували друкувати українські «лопатки» в друкарні Фесенка. Друкарню націоналізували, про що в місцевих газетах з'явилося повідомлення: «Націоналізація друкарні Ю.І.Фесенка. Постанова.
Ухвалою президії раднаргоспу, друкарня Ю.І.Фесенка оголошується націоналізованою з усім інвентарем та поточними рахунками» [2, С.2].
Також є відомості, що в Бірзулі (зараз Подільськ, Одеської області) теж друкувалися гроші Української Народної Республіки, щоправда, зовсім не довгий час. А найцікавіше те, що друкувалися вони більшовиками, які влітку 1919 року при відступі з Одеси на північ до Бірзули, поспіхом евакуювали деяке майно друкарні Фесенка. Тут, на вкраденому обладнанні більшовики почали друкувати і випускати в обіг українські казначейські знаки купюрами по 50 карб..
Військові частини та радянські установи ешелонами по залізниці відходили до Бірзули, де був призначений збір Південної групи більшовицьких військ. Щоб відірватися від переслідувань противника, радянські війська були змушені залишити Бірзулу і піти в сторону від залізниці. «Ми пожертвували всім залізничним рухомим складом, знищили більшу частину дивізійного майна і навіть боєприпаси», - згадував Йона Якір, командувач Південної групи. [5, С.25-32]
Згодом з'ясувалося, що тоді ж була знищена і «похідна» друкарня, яка була обладнана в одному з вагонів на ст. Бірзула. Вона була пристосована для виготовлення українських казначейських знаків номіналом в 50 карб. і одеських міських розмінних знаків.
“Лопатки” одеської серії АО випущені в 1918-1919 роках.
Фото з архіву Подільського міського краєзнавчого музею.
Перша інформація про «похідну» друкарню з'явилася в одеській пресі незабаром після захоплення 24 серпня 1919 року міста Одеси армією генерала Денікіна: «В Одесі отримані відомості про те, що на ст. Бірзула під уламками підірваних більшовиками вагонів виявлені залишки літографських каменів для друкування грошей та знайдено вивіску "Типография и хромолитография Ю. І. Фесенко”. Як відомо, більшовики відвезли літографські камені з друкарень Фесенко і Південно-російської спілки друкарської справи". Для перевірки залишків каменів з Одеси виїжджає спеціальна комісія в складі представників Одеської експедиції заготівлі державних паперів та державного контролю [1, С.3].
Станція Бірзула
Представники комісії, які прибули в Бірзулу, дійсно виявили там підірвану друкарню. Як виявилося «…більшовики в одному з вагонів обладнали на ст. Бірзула друкарню, де друкували "українки" з 50-рублевим номіналом. Коли вони були оточені з усіх боків військами армії Денікіна, вони підірвали вагон разом з літографським камінням. Залишки каменів виявилися зовсім непридатними для подальшого друку грошей та були доставлені в Одесу» - повідомляла газета Одеський листок [4, С.2].
При остаточному встановленні радянської влади, УСРР спочатку допускала на своїй території обіг будь-яких казначейських знаків номіналом у 50 карбованців незалежно від місця їх виготовлення. Проте, на початку 1920 р. Народний банк запропонував усім фінансовим установам України припинити прийом випущених колишніми українськими урядами казначейських знаків номіналом у 25, 50 і 1000 карбованців і кредитних білетів у гривнях всіх номіналів.
Щодо долі самої друкарні Фесенка, зі встановленням радянської влади її було перейменовано в 8-му Совітську друкарню. Заступництво робітників друкарні, що любили і поважали Юхима Івановича, дало можливість йому і його сину Миколі продовжити роботу в друкарні. Юхим Фесенко продовжував працювати до своєї смерті в 1926 році. Друкарня продовжувала працювати до 2005 року як міська друкарня. Останні 15 років будівля знаходилася в аварійному стані. В Одеській науковій бібліотеці повідомляють: «На жаль, зберегти цей осередок культури, створити там Музей українського друкарства Одесі не вдалося. Цю пам’ятку історії та архітектури було цинічно знищено у 2021 р.” [3].